2023/03/10 ЗМІСТ

2023/03/09

2023/03/08

Kolomiets, Oleksandr (2023). TERRORISM AS A MANIFESTATION OF THE DIALECTIC OF TERROR AND FAITH. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 04 (40).

 

ТЕРОРИЗМ ЯК ПРОЯВ ДІАЛЕКТИКИ СТРАХУ І ВІРИ В ЛЮДСЬКОМУ БУТТІ

Коломієць, Олександр, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ (Україна, м. Київ), відділ філософської антропології, аспірант, e-mail: Oleksa.kolomiets@gmail.com

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена дослідженню феномена тероризму в філософсько-антропологічному контексті. Тероризм розглядається як явище онтологічного характеру, джерелом якого є агресивно-впевнений світогляд, сформований на базі діалектичного синтезу страху і віри. Віра, перетворюючись в упевненість, задає однозначний вектор розгортання духу, а страх перетворюючись у ненависть, наповнює енергією цю конструкцію й тим самим створює фанатизм. Результатом цієї діалектики є агресія до всіх проявів чужої культури, яка за допомогою трансляції зовні жаху, породжує тероризм.

Ключові слова: тероризм, страх, жах, самотність, тривога, віра, впевненість, фанатизм, культура, герой.

 

TERRORISM AS A MANIFESTATION OF THE DIALECTIC OF TERROR AND FAITH

 Kolomiets, Oleksandr, Hryhorii Skovoroda Institute of philosophy under the National Academy of Sciences of Ukraine (Ukraine, Kyiv), Department of Philosophical Anthropology, PhD student, oleksa.kolomiets@gmail.com

 SUMMARY

The article is devoted to the study of the phenomenon of terrorism in the philosophical and anthropological context. Terrorism is seen as a phenomenon of ontological nature, the source of which is an aggressively-confident human worldview, formed by a twisted understanding of the dialectics of fear and faith. Faith, turning into certainty, creates a clear vector of the direction of the deployment of the spirit, and fear becomes hatred, filling this structure with energy and thus giving rise to the fanaticism. The result of this dialectic is the aggression against all manifestations of a strange culture, which, by translating horror outside, creates of the terrorism.

Keywords: terrorism, fear, terror, solitude, anxiety, faith, fanaticism, confidence, culture, hero.

 

Однією з проблем що приковує до себе увагу більшості людей в усьому світі, є тероризм. Суть цього явища зводиться до примусу слабким щодо сильного діяти в своїх інтересах жахаючи його. Інтерес нашого дослідження лежить в області переходу від фанатизму до тероризму. Фанатизм, ґрунтується на впевненості у власній правоті і деструкції всіх «перешкод» пов'язаних з її досягненням. На відміну від віри, яка передбачає множинність можливих шляхів досягнення істинності, впевненість, по-перше, передбачає єдиний шлях в досягненні істини і по-друге, її носія набагато більше цікавить практичний результат її дії, ніж процес, як у випадку з вірою. Істиність і правота в буденному бутті людини є синонімами.

Таким чином, сутнісною відмінністю феномена впевненості від віри буде:

1) відсутність сумнівів, а відтак чіткість дій;

2) перехід від трансцендентного поля діяльності віри до фізичного світу, а відтак, до впевненої практичної реалізації ідеї «Раю на землі»;

3) завершеність і відповідно закритість світогляду, а отже стагнація в розвитку розгортання духу і зупинка його культуротворчої функції.

Проаналізувавши дії футбольних фанатів та терористів, ми знаходимо в них дуже багато спільного: і ті, й інші впевнені в перевазі своїх ідей, фетишів і тотемів над іншими, доводячи цю перевагу, вони черпають енергію в ненависті. Відмінностей фаната від терориста як проявів єднання впевненості і ненависті, на наш погляд, може бути декілька:

1) для спортивного фаната єднання впевненості і ненависті проявляється в акті спонтанної агресії;

2) для терориста — в акті залякування до стану жаху тих, кому терорист себе протиставляє. Агресія терориста спрямована саме на це.

Безумовним є присутність в діях терориста акту агресії, так само як і акту залякування, але лише тому, що вони невіддільні один від одного. Кінцева мета терориста — примусити «чужих» робити те, що йому потрібно нажахавши їх. Тоді як кінцева мета фаната — зняти напругу від переживання, за допомогою агресивних дій.

Аналізуючи ці два приклади, ми приходимо до усвідомлення сутнісної відмінності станів спонтанної агресії і жаху в соціумі:

1) Агресія є природним станом спортивного фаната і релігійного фантика, вона являється наслідком, нехай на наш погляд і невірного, розгортання духу. Форми виходу агресії можуть бути різними:

а) зовнішня, коли футбольні фанати громлять все на своєму шляху;

б) внутрішня, як то акт самобичування в історії християнства та інших релігій.

2) Стан жаху в соціумі, викликаний терористичними діями є як інструментом досягнення терористом своїх цілей, так і кінцевим сенсом його дій направлених на вихід власної агресії. При цьому слід розуміти, що тероризм може бути як емоційно безконтрольним, так і раціональним і логічним.

Аналізуючи екзистенційно-психологічне обличчя терориста в контексті метаантрпологіі [6, с. 207-212], його можна віднести до типу людей граничного буття [6, с. 69-70]. Екзистенційні риси терористів схожі з рисами членів радикальних груп й релігійних сект, і можуть бути усвідомлені як фанатичні. Крім того, психологічно терористи схожі з солдатами на полі бою, переконаними в необхідності стояти до кінця. Входження терориста в граничне буття здійснюється через «стрибок», завдяки якому людина замикає буття в межі ситуації агресивного протиставлення себе, як результату єдності цінностей своєї культури, експансії цінностей чужої культури.

В рамках нашого дослідження слід дати дефініцію поняттям терор і тероризм (лат. Terror — страх, жах). Словник С.І. Ожегова дає наступне визначення: «Терор — залякування своїх політичних супротивників, що виражається в фізичному насильстві, аж до знищення» [5, с. 796].

Державний департамент США дає таке визначення тероризму: «Тероризм — це навмисне, політично мотивоване насильство, вчинене проти цивільних цілей субнаціональними групами, або підпільними агентами» [13].

Однак ці визначення відводять нас від прояснення суті відмінності терору від тероризму. Ми пропонуємо дотримуватися визначення, даного Т. Орловою: терор — це дії сильних відносно слабких, а тероризм — слабких відносно сильних [4, с. 276]. Однак і в першому, і в другому випадках, в основі цих явищ лежить внутрішня впевненість у власній правоті і зовнішній жах, як знаряддя досягнення власних цілей, проявом яких, завжди є вбівства й руйнація, а не творення.

Тероризм, представляється нам найбільш радикальним проявом практичної реалізації фанатиками своїх ідей і цінностей. І тут ми можемо спостерігати одну цікаву особливість терору. В тій мірі, в якій терорист вибирає своєю зброєю жах, можна припустити, що, йдучи на ці крайні заходи, вони зневірилися в тому, що істина і справедливість можуть бути досягнуті якось інакше. Таким чином, в основі терору лежить розчарування та зневіра в Іншого, а значить віруючий і терорист-фанатик, протилежні не лише в сутнісному аспекті, по відношенню до трансцендентного, але і в формальному, по відношенню до антонімів — віри та зневіри.

Також заслуговує на увагу питання: «Чому в результаті синтезу жаху і переконаності, як граничного прояви впевненості, представленого у вигляді свободи-свавілля, терористи-смертники вибирають варіант вільного залишення буття?»

Відповіддю на нього, на наш погляд, є той факт, що граничне буття передбачає також і можливість небуття. А постійне перебування в ньому, з одного боку притупляє жах перед небуттям, а з іншого, завдяки діалектиці впевненості і жаху, яка призводить не тільки до появи свободи-свавілля, а й до загострення віри до стану переконаної фанатичності. Тобто, на певній стадії свого розвитку віра перетворюється в упевненість, а впевненість — у переконаність. Це відбувається, по-перше, через зациклення віри на саму себе і відмови від зовнішнього світу, а по-друге, алогічності її висновків. Останнє може бути результатом маніпулювання внаслідок підміни одних понять — іншими.

Витіснення феномена жаху зі свого граничного буття в буття буденне, загострення власної віри до стану впевненості і фанатизму, розмивання меж свободи до свавілля й анархії — ось ті чинники, які впливають на формування сутнісного портрета терориста-смертника. Вибір же на цю роль молодих людей з несформованою психікою, чи жінок бажаючих помститися за смерть близьких, або які зганьбили рід в мусульманському середовищі — це форми, за допомогою яких терористи-організатори маніпулюють свідомістю терористів- виконавців.

Наступним питанням, пов'язаним із зародженням тероризму, є культурні передумови цього явища як соціального феномена.

При взаємодії різних культур, можливі два варіанти розвитку подій:

1) відбувається асиміляція однієї культури до іншої;

2) відбувається знищення однієї культурної системою, іншою.

Підтвердження цієї думки ми знаходимо в «Зіткненні цивілізацій» С. Хантінгтона [8, с. 37].

У будь-якому випадку, зіткнення культур, несе загрозу їх самобутності і цілісності, ставлення ж представників однієї культури до представників іншої, як мінімум, насторожене, а як максимум, вороже. Таким чином, у вигляді тероризму — проявляється ґайгедерівська турбота [7, с. 106; 2, с. 207-211] про «своїх» в рамках однієї культури, і ворожість по відношенню до «чужих».

І тут ми стикаємося з питанням визначення: «Кого ж вважати терористом?» Бо, з точки зору представників однієї культури, терорист — це особа яка поширює жах, а з точки зору представників іншої — це герой, який бореться за цінності своєї культурної системи.

Спробуємо розібратися з цим питанням.

Страху смерті протистоїть «бажання бути хорошим», в абсолютних поняттях це прагнення до безсмертя. Всередині певної культури, абсолютні вищі цінності ототожнюється, а згодом підміняються реципієнтом, вищими цінностями цієї культурної системи, що породжує переконаність в істинності метанарратіва.

Тероризм використовує як знаряддя впливу жах. Але цей феномен використовується для зовнішнього світу. Усередині своєї культурної системи, для утримання її в цілісності, терористи використовують феномен солідарності.

Таким чином, ми маємо:

1) систему соціальних відносин, побудовану на зовнішньому і внутрішньому колах, тобто аутсайдерів і інсайдерів;

2) протистояння феноменів страху смерті і солідарності, постають у світі як акти зовнішнього і внутрішнього кола культурних систем.

Термін «аутсайдер» в нашій роботі означає людину яка знаходиться не тільки позаду, але й іззовні по відношенню, як до соціальної групи, так і до певної ситуації (від англ. Outsider — сторонній) [10]. Знаходження іззовні щодо соціокультурної групи задано апріорі. Набагато більший інтерес викликає вихідіндивіда із ситуації, як акт розгортання духу. На наш погляд, можливі кілька варіантів виходу:

1) «вихід як перемога над ситуацією» — можливий внаслідок героїчного пориву;

2) «вихід як осмислене покидання ситуації» — властиве мислителю.

Другий варіант, є наслідком роботи духу і дозволяє побачити ситуацію іззовні з безлічі позицій. Таким чином, для уникнення плутанини в подальшому, нам представляється необхідним введення нового терміна «метасайдер», як визначення мислителя що знаходиться іззовні по відношенню до певної ситуації, покинувши її внаслідок вольового акту та розгортання духу. У філософії Г.В.Ф. Гегеля, цей стан, більш за все, є об'єктивним станом духу.

Повертаючись до проблеми тероризму як культурного феномена, зауважимо, що дії терориста двополярні. Якщо одним полюсом напруги його духу є залякування аутсайдерів, то іншим — бажання визнання себе серед інсайдерів. І як найвища цінність цього визнання — набуття безсмертя в метанарратіва даної соціокультурної групи. Це досягається двома шляхами:

1) через створення нових символічних форм;

2) через власну причетність до загальних ідентифікаторів.

Знайти безсмертя в культурному аспекті через створення нових артефактів культури може далеко не кожен індивід, так як для цього потрібно мати талант та волю до творчості й співтворчості.

Тому на допомогу культурі, в цьому питанні приходить феномен сімоідентічності. Він є критерієм відповідності самого себе спільним цінностям культури, з якою людина себе ідентифікує. І в разі неможливості створення нових символічних форм, людина буденного буття використовує об'єднуючі метанарратіви як то релігія, батьківщина, національність, рід, клас, партія, професія і т.і.

Суть цього процесу добре показана за допомогою аналізу феномена страху перед дотиком, описаним Е. Канетті в роботі «Маса і влада» [1, с. 13, 19].

Людина, відчуваючи загрозу своєму існуванню, не просто шукає спосіб уникнути її, вона бажає позбутися стану тривоги. У цьому їй допомагає відчуття приналежності до чогось більшого, ніж вона є і що проіснує значно довше за її біологічне тіло.

Це можна прекрасно бачити на прикладі терористів-смертників. Навіть свідомо йдучи на знищення свого тіла, але будучи впевненими в приналежності свого Я спільній справі, вони долають страх смерті, ідентифікуючи себе з певним метанарративом.

Таким чином, метанарратіви, як вищі культурні цінності, є кінцевою метою, а процес самоідентифікації, засобом до її досягнення. Сутністю ж процесу самоідентифікації є переконаність в те, що метанарратіви представлені в цінностях власної культурної системи — істинні і вірні, на відміну від чужих.

Звідси ми можемо зробити висновок, що проблема діалектики страху і віри в сучасному світі, представляється тріадою відносин феноменів солідарності, віри і страху.

Діалектика феноменів солідарності зі «своїми» і переконаності, як граничного стану віри, у власне уявне безсмертя представляють явище внутрішнього кола. А діалектика феноменів страху перед смертю і переконаності в істинність цінностей своєї культурної системи, на відміну від чужої — явище кола зовнішнього. У такій конструкції ми бачимо, що феномен віри є сполучною ланкою двох вищих цінностей культурної системи:

1. Солідарності, як вищої цінності внутрішнього кола покликаної об'єднувати індивідів у суспільство.

2. Свободи, як вищої цінності зовнішнього кола необхідної для усунення загрози для своєї культурної системи, яка виникає через сам факт існування іншої системи та характеризується як чужа.

Однак не варто забувати той фактор, що мова йде про граничну ситуацію, в яку люди буденного буття були втягнуті всупереч їхній волі — в першому випадку, і граничному бутті терористів — у другому. Солідарність в повсякденному бутті проявляється через страх самості. М. Ґайдеггер визначає це як турботу щодо ближнього [7, с. 35, 37, 40-48]. У граничному бутті і в граничній ситуації, солідарність неможлива, через феномен самості, а отже, на нашу думку, солідарність в ньому проявляється через самопожертву заради метанарратіва. Віра ж буденного буття постає, в даному випадку, в формі переконаності заснованій на марновірстві [2, с. 207-211; 3, с. 182-196].

Таким чином, одним із шляхів запобігання можливого тероризму, є недопущення переходу віри у переконаність. Другим шляхом, є зниження рівня агресії у представниуів інших культур. Цього можна досягти двома шляхами:

1) зниженням інтенсивності експансії чужої для потенційного терориста культури;

2) відкриттям для потенційного терориста з дитинства змісту і значення цінностей, чужих йому культур.

 

При розгляді діалектики страху і віри як явищ зовнішнього кола, ми бачимо, що страх, який генерується терористом, переростає в жах як граничного буття, відповідно буття людей зовнішнього кола, є для них граничним буттям, а затягування в нього людей — на трансцендентальному рівні, позбавляє їх свободи. Жах для людей зовнішнього кола, які потрапили під системний вплив терористів, стає станом буття, а для самих терористів — інструментом впливу. Цей інструмент покликаний знерухомити представників чужої культурної системи, після чого, над ними можна буде домінувати.

Впевненість людини граничного буття — це в першу чергу, віра в себе. Але, як зазначалося вище, віра терористів, маючи прикладний характер, знаходить якості переконаності і безапеляційності в тому, що все, що Я роблю, правильно і єдино можливе.

Не варто недовраховувати той факт, що співвідносячи власне Я з певним метанарративом, людина знецінює персональне буття. Крім того, вищі цінності західного світу як то: життя, свобода, власність для представника східного світу не є цінностями взагалі. Цінністю для них є такі метанарратіви як сім'я, рід і релігія.

Звідси випливає, що вектор дії діалектики «прихильності-турботи» і марновірства, як феноменів внутрішнього кола культурних систем, завжди спрямований на об'єднання, зближення і ущільнення своїх представників в собі, тобто на рух до центру системи.

А вектор дії діалектики жаху і віри в істинність метанарратіва як вищої цінності, вираженої через феномен свободи — на рух до межі системи.

Таким чином, в будь-якій культурній системі діють два різноспрямовані вектори сили. Вони в ідеалі повинні врівноважувати один одного для того, щоб система залишалася стабільною. Але, як можна бачити на прикладах історії імперій, ці вектора врівноважити неможливо. Тобто, прагнення до розширення своїх зовнішніх кордонів з одного боку, і прагнення до стиснення всередині себе з іншого, в ідеалі повинно привести до розриву культурної системи, що ми і спостерігаємо сьогодні.

Важливим фактором в явищі тероризму є питання мотивації його дій. З одного боку — це самопожертва заради метанарратіва сім'ї і роду, а з іншого — це увічнення свого Я в цьому метанарратіва. І тут з'являється феномен героїзації. Герой — це завжди переможець чудовиськ [6, с. 369], він залишиться затребуваним до того часу, доки в людському світі будуть виникати граничні ситуації. При цьому в метанарративі він буде жити, за його уявленням — вічно.

Чудовиська, з якими покликаний боротися і перемагати герой, це породження людського розуму, викликані страхом перед невідомістю за своє майбутнє, доповненим усвідомленням власної кінцевості.

Герой — це завжди людина граничного буття, при цьому готовий до самопожертви. Як зауважуэ Н. Хамітов: «Герой долає самотність, зливаючись з історією свого народу і людства» [11]. Повноту свого буття, архетип героя, знаходить тільки у війні [9, с. 43], а наділяючи суперників свого метанарратива рисами жахливості, людина, яка виходить воювати проти них, наділяється метанарративом рисами геройства.

Але оскільки чудовиська в більшості своїй — це не більше ніж плід уяви, рисами жахливості в свідомості людини «внутрішнього кола» наділяються найбільш яскраві представники «зовнішнього кола»: лідери націй, публічні люди й т.і. Таким чином, сакрально тероризм спрямовується проти цих конкретних «чудовиськ».

З цього випливає ще одне питання: «Чи можливий герой, як феномен для обох сторін кола,«внутрішнього» і «зовнішнього»?» На наш погляд, однозначно ні! Героя, що бореться з експансією чужої культури, творить метанарратив власної культури. Тобто, те що для «внутрішнього» кола буде героїчним вчинком, для «зовнішнього» кола —терористичниму актом.

 І ось, ми підійшли до найважливішої частини нашої роботи — діалектики феноменів героїзму й тероризму. Чи може герой поширювати жах? Безумовно, так! Його завдання — жахати жахаючих [7, с. 81-82]. Таким чином, він сам повинен бути «чудовиськом в квадраті». Саме, тому герої, як і всі люди граничного буття, не знаходять себе в буденності. Для комфортності свого перебування в світі, вони змінюють повсякденне буття на буття граничне, роблячи з нього граничну ситуацію для оточуючих і примушуючи їх в ній перебувати. І чим більше вплив героя, на метанарратив з яким і він, і навколишні співвідносять себе, тим більша кількість людей залучаються у граничну ситуацію, яку вони ж з часом роблять для себе граничним буттям.

 Підсумовуючи все вищенаведене, зазначимо:

1) Кожен герой змушений або змінювати буття на угоду своєму жахливому Я, або починати війну проти нього, тобто проти самого себе. Вищою перемогою героя, є перемога над своїм чудовиськом і саме вона наближає героя до Абсолюту, роблячи його абсолютним героєм і звільняючи його від феномена жаху і виводячи з граничного буття. На цьому шляху реалізується кінцева цінність і сенс буття героя, відбувається примирення його з усім світом.

2) Жах, як об'єднуючий фактор для всіх видів тероризму є всього лише інструментарієм досягнення своїх цілей. Терорист не просто ставить свої, чи своєї соціальної групи інтереси вище інтересів соціуму в цілому, в їх досягненні він користується своєю власною шкалою цінностей, де мета виправдовує засоби. Суттю тероризму є реваншизм, як гранична форма ресентименту [6, с. 309-310]. Відповідно, профілактично протидіяти тероризму можливо на стадії формування цінностей — як через освіту, так і через ЗМІ. Йдеться перш за все про людську особистість в будь-якій культурі як вищій цінності, і про цінності творчості та співтворчості, які перемагають прагнення бути героєм руйнування і жаху.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.       Канетти Э. Масса и власть / [пер. с нем. Л. Ионина]. М.: «Ad Marginem», 1997. — 528 с.

2.  Коломієць О. Зв’язок феномену віри з похідними феноменами людського буття / Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : Гілея, 2015. – Вип. 97 (6). – 489 с., с. 207-211

3.      Коломієць О. Екзистенціально-трансцендентальне розгортання людського духу як необхідна умова існування особистості: метаантропологічний аналіз // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. – Випуск 9–10 (157–158). – К., 2016. – 200 с./ с. 182-196

4.       Орлова Т.В. Історія сучасного світу: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 551 с.

5.     Толковый словарь русского языка / С. Ожегов, Н. Шведова. 4-е изд. дополн. — М.: А Темп, 2006. — 944 с.

6.     Философская антропология: словарь. / Под ред. д. филос. н., проф., Н.В. Хамитова. – К.: КНТ, 2011. – 472 с.

7.       Хайдеггер М. Бытие и время. / Пер. с нем. В.В. Бибихина. — Харьков: Фолио, 2003. — 503с.

8.     Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Под общ. ред. К. Королева и Е. Кривцовой; пер. Т. Велимеев — М.: АСТ, 2014. — 558 с.

9.   Этика и эстетика. Словарь ключевых терминов / Н. Хамитов, С. Крылова С. Минева – К.: КНТ, 2009. –336 с.

10.    Современная энциклопедия, https://dic.academic.ru/dic.nsf/enc1p/6678, (11.05.2018).

11.   Хамитов Н. Одиночество мужское и женскоею – Режим доступу: https://fil.wikireading.ru/9612 (10.04.2018).

12.              U.S. Department of State. – Режим доступу: https://fil.wikireading.ru/9612 (09.09.2018).

 

REFERENCES:

1.       Kanetti, E. (1997). Massa i vlast / [per. s nem. L. Ionina]. ‑ M.: «Ad Marginem». — 528 s.

2.      Kolomiets, O. (2015). Zv’yazok fenomenu vIri z pohIdnimi fenomenami lyudskogo buttya. GIleya: naukoviy visnik: zbirnik naukovyh prats / gol. red. V.M. Vashkevich. Kyiv, Vyp. 97 (6). – 489 s./ s. 207-211.

3.  Kolomiets, O. (2016). EkzistentsIalno-transtsendentalne rozgortannya lyudskogo duhu yak neobhIdna umova Isnuvannya osobistostI: metaantropologIchniy analIz. Multiversum. FIlosofskiy almanah / Gol. red. V.V. Lyah. – Vypusk 9–10 (157–158). Kyiv. – 200 s. / s. 182-196.

4.        Orlova, T.V. (2006). IstorIya suchasnogo svitu: Navch. posIb. Kyiv: Znannya. — 551 s.

5.       Tolkovyiy slovar russkogo yazyika (2006) / S. Ozhegov, N. Shvedova. 4-e izd. dopoln. Moscow: A Temp. — 944 s.

6.       Filosofskaya antropologiya: slovar (2011) / Pod red. d. filos. n., prof., N.V. Hamitova.  Kyiv: KNT. – 472 s.

7.       Haydegger, M. (2003). Byitie i vremya. / Per. s nem. V.V. Bibihina. Harkiv: Folio. — 503 s.

8.      Hantington, S. (2014). Stolknovenie tsivilizatsiy / Pod obsch. red. K. Koroleva i E. Krivtsovoy; per. T. Velimeev. Moscow: AST. — 558 s.

9.     Etika i estetika. Slovar klyuchevyih terminov / N. Hamitov, S. Kryilova S. Mineva – K.: KNT, 2009. –336 s.

10. Sovremennaya entsiklopediya. – Avaiable at: https://dic.academic.ru/dic.nsf/enc1p/6678, (11.05.2018).

11.  Hamitov N. Odinochestvo muzhskoe i zhenskoe. – Avaiable at:  https://fil.wikireading.ru/9612 (10.04.2018).

12.     U.S. Department of State. - – Avaiable at: https://fil.wikireading.ru/9612 (09.09.2018).