Teremetskyi, Vladyslav; Khainatskyi, Yevgen (2021). EPIDEMIOLOGICAL WELL-BEING OF THE POPULATION AS A COMPONENT OF THE STATE’S NATIONAL SECURITY. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 02 (38).

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

УДК 342.6:614.3

Теремецький, Владислав, доктор юридичних наук, доцент, Західноукраїнський національний університет, кафедра цивільного права і процесу, професор, https://orcid.org/0000-0002-2667-5167; vladvokat333@ukr.net; 

Хайнацький, Євген, Печерський районний суд (Україна, Київ), суддя, khainatskyi_ye@ukr.net

АНОТАЦІЯ

У статті наголошено на застарілості підходів до трактування епідеміологічного благополуччя населення та доцільності його включення до складових національної безпеки України. Обґрунтовано, що санітарія є більш широкою категорією, яка охоплює також питання добробуту населення і охорони праці. Натомість епідеміологія має справу виключно із запобіганням та протидією інфекційним захворюванням, тобто є вужчою за змістом. На основі узагальнення законодавчих положень і наукових підходів констатовано, що у сфері охорони здоров’я продовжують спостерігатися численні проблеми, пов’язані з недостатньо ефективним нормативно-правовим забезпеченням епідеміологічного благополуччя населення. Доведено, що дослідження проблемних питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення потребує диференціації на всіх рівнях: науковому, організаційному, правовому. Наголошено, що поточний стан справ потребує розмежування санітарних і епідеміологічних заходів в діяльності уповноважених суб’єктів як заходів загального (санітарні) та спеціалізованого (епідеміологічного) спрямування. Акцентовано увагу на тому, що чинна в Україні система розподілу повноважень між суб’єктами, на яких покладається забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя вимагає багаторівневої трансформації. Зроблено висновок, що стабільний стан національної безпеки України не може бути досягнутий без урахування епідеміологічного благополуччя населення.

Ключові слова: національна безпека держави, епідеміологічне благополуччя, здоров’я, санітарне благополуччя, суб’єкти владних повноважень, національні інтереси.

EPIDEMIOLOGICAL WELL-BEING OF THE POPULATION AS A COMPONENT OF THE STATE’S NATIONAL SECURITY

Teremetskyi, Vladyslav,  Doctor in Law, associate professor, West Ukrainian National University, Faculty of Law, Civil Law and Procedure Department, Professor ,https://orcid.org/0000-0002-2667-5167; vladvokat333@ukr.net;

Khainatskyi, Yevgen, Pechersk District Court in Kyiv (Ukraine, Kyiv), judge,, khainatskyi_ye@ukr.net

SUMMARY

The author of the article has emphasized the obsolescence of approaches to the interpretation of the epidemiological well-being of the population and the expediency of its inclusion into the components of the national security of Ukraine. It has been substantiated that sanitation is a broader category, which also covers the issues of welfare and labor protection. Instead, epidemiology exclusively deals with the prevention and counteraction to infectious diseases, i.e. it is narrower according to the content. Based on the generalization of legal provisions and scientific approaches, it has been stated that there are still numerous problems in the health care sector that are associated with insufficiently effective regulatory and legal provision of the epidemiological well-being of the population. It has been proved that the study of problematic issues of sanitary and epidemiological well-being of the population needs differentiation at all levels: scientific, organizational and legal. It has been emphasized that the current state of affairs requires a distinction between sanitary and epidemiological measures within the activities of authorized entities as measures of general (sanitary) and specialized (epidemiological) orientation. The emphasis has been placed on the fact that the current Ukrainian system of distribution of powers between the entities responsible for ensuring sanitary and epidemiological well-being requires a multilevel transformation. The author has made general conclusion that a stable state of the national security of Ukraine cannot be achieved without taking into account the epidemiological well-being of the population.

Key words: national security of the state, epidemiological well-being, health, sanitary well-being, subjects of authoritative powers, national interests.

 

Вступ. Протидія поширенню коронавірусної хвороби 2019 (COVID-19) в Україні обумовила потребу консолідації зусиль суб’єктів публічного управління та громадських інститутів для подолання пандемії цієї хвороби. Одночасно із впровадженням заходів надзвичайного характеру до чинного законодавства було внесено низку змін і доповнень. Попри негативний досвід, отриманий Україною під час формування системи заходів протидії поширенню COVID-19, епідеміологічне благополуччя населення і досі забезпечується законом, прийнятим у 1994 році, а наукові підходи щодо сутності категорії «епідеміологічне благополуччя» залишаються застарілими і потребують перегляду.

Огляд праць з проблематики дослідження. Категорія «епідеміологічне благополуччя» не є новою в українському науковому обігу. Однак врегулювання питань епідеміологічного благополуччя на правовому рівні фактично ще не було предметом комплексних наукових досліджень. Серед науковців, які тією чи іншою мірою розглядали у своїх працях питання протидії соціально-небезпечним та інфекційним захворюванням можна назвати: З.С. Гладуна, І.С. Демченка, С.В. Книша, Б.О. Логвиненка, Г.В. Муляр, С.Г. Стеценка, В.Ю. Стеценко, В.І. Теремецького, Д.М. Шатковську та багатьох інших. Утім у роботах вітчизняних фахівців проблема епідеміологічного благополуччя переважно розглядається у призмі загальних досліджень медико-правового характеру та залишається недостатньо вивченою, незважаючи на все більш зростаюче значення.

Виклад основного матеріалу. Охорона здоров’я в Україні сьогодні організована за принципами профілактичної медицини, що відповідає загальносвітовим тенденціям попередження захворювань. Суттєвим поштовхом, який обумовив потребу перегляду організаційних, медичних, правових, економічних та інших заходів, без сумніву, стала пандемія COVID-19, яка охопила майже усі держави світу.

У своєму виступі на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я у 2020 році Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ), Т.А. Гебреїсус заявив, що за даними ВООЗ у світі зареєстровано понад 4,5 млн випадків захворювання COVID-19 і понад 300 000 осіб (станом на травень 2020 року) померли від цього вірусу. Наведені цифри не можуть передати всієї картини пандемії, адже наслідки пандемії для здоров’я людей виходять далеко за рамки захворювань і смертей від вірусу. Порушення в роботі систем охорони здоров’я загрожують перекреслити десятиліття прогресу в боротьбі з материнською і дитячою смертністю, ВІЛ, малярією, туберкульозом, неінфекційними захворюваннями, психічними розладами, поліомієлітом і багатьма іншими надзвичайними загрозами здоров’ю людей. Доповідач наголосив на тому, що пандемія COVID-19 є значно більшим явищем, ніж криза у сфері охорони здоров’я. Внаслідок пандемії втрачені або зруйновані життя і засоби для існування людей, сотні мільйонів людей втратили роботу, широко поширилися страх і невпевненість, а світовій економіці загрожує найбільший спад з часів Великої депресії [1]. Варто погодитись із тим, що епідемічні і пандемічні загрози виходять за межі суто медичних питань та потребують концентрації зусиль для вирішення проблем громадського здоров’я на державному і міжнародному рівнях.

Важливою та невід’ємною складовою системи охорони здоров’я будь-якої держави є забезпечення епідеміологічного благополуччя населення. Останнє потрібно розглядати не лише як медико-правову категорію, а вважати епідеміологічне благополуччя населення невід’ємною частиною національної безпеки держави, що і буде обґрунтовано на теоретико-правовому рівні у представленому дослідженні.

У вітчизняному законодавстві, головним чином, використовуються складноутворені категорії на кшталт: «санітарно-епідеміологічне благополуччя», «санітарно-епідеміологічний стан», «санітарно-епідеміологічний нагляд» тощо. Безумовно, санітарія та епідеміологія значною мірою пов’язані між собою, але ототожнення вказаних понять та їх використання у терміносполученні – «санітарно-епідеміологічний» сьогодні не можна вважати правильним.

Пояснюючи власну позицію, нагадаємо, що Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII визначає санітарне та епідемічне благополуччя населення як стан здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини, за якого показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами [2]. Як випливає з визначення, поняття санітарного благополуччя та епідемічного благополуччя поєднуються законодавцем у єдиний стан досяжний для громадського здоров’я на певній території.

На теоретичному рівні слід відзначити позицію К.С. Юнакової, на думку якої санітарне законодавство являє собою сукупність нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; які видаються органами державної влади, встановлюють санітарні правила і норми, а також права й обов’язки органів охорони здоров’я у сфері організації та проведення державного санітарного нагляду і санітарно-протиепідемічних заходів, які є обов’язковими для виконання усіма учасниками правовідносин, незалежно від їх юридичного статусу [3, с. 12]. Отже, вчена поєднує санітарне та епідеміологічне благополуччя населення в контексті санітарного законодавства України.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає поняття «санітарний» у декількох значеннях: 1) стосовний до санітарії; 2) здійснюваний відповідно до вимог санітарії. Водночас санітарія розуміється як: 1) система заходів, скерована на охорону громадської гігієни, на поліпшення умов праці й побуту населення; 2) система заходів, скерована на охорону чистоти певного середовища [4, с. 1293]. При цьому слово «епідеміологічний» у словнику визначається як прикметник до слова «епідеміологія», тоді як епідеміологія є медичною дисципліною, що вивчає закономірності виникнення та поширення інфекційних хвороб і розробляє методи боротьби з ними [4, с. 353].

З наведених тлумачень можна помітити зв’язок, але не тотожність термінів «санітарія» та «епідеміологія». При цьому санітарія є більш широкою категорією, яка охоплює також питання добробуту населення і охорони праці. Водночас епідеміологія має справу виключно із запобіганням та протидією інфекційним захворюванням, тобто є вужчою за змістом.

Загалом, у вітчизняній традиції ці поняття вживаються у поєднанні – «санітарно-епідеміологічний», тоді як зарубіжна і міжнародна практика здебільшого їх розділяє. Прикладом цього можуть слугувати тимчасові рекомендації ВООЗ «Епідеміологічний нагляд за COVID-19» від 07.08.2020. У цьому документі коротко представлені поточні рекомендації ВООЗ з ведення епідеміологічного нагляду в сфері публічної охорони здоров’я за коронавірусною інфекцією COVID-19 [5].

На організаційному рівні обов’язки держави щодо забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя поділяються між двома основними суб’єктами – Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) [6] та державною установою «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» [7]. Ситуацію, що склалася не можна вважати оптимальною, адже санітарні питання, де визначальною має бути медична складова, віднесені не до повноважень Міністерства охорони здоров’я, а до Держпродспоживслужби. Також незрозумілим є те, чому надважливе питання організації епідеміологічних заходів віднесено не до органу влади із реальними повноваженнями щодо застосування заходів примусу, а до державної установи.

Цілком слушним з цього приводу є точка зору І.С. Демченка, який зауважує, що інституційна спроможність захисту населення України від інфекційних захворювань та здійснення функцій із реалізації державної політики у цій сфері фактично паралізована, оскільки передача повноважень Державної санітарно-епідеміологічної служби відбулась неналежним чином [8, с. 201].

Отже, не вдаючись до більш детального аналізу адміністративної правосуб’єктності наведених вище інституцій, можна констатувати недостатню увагу до обох напрямів (санітарія та епідеміологія), де негативний досвід, який отримала Україна у протидії COVID-19, мав би слугувати каталізатором змін. Утім, на жаль, і досі спостерігається відсутність новацій у забезпеченні епідеміологічного благополуччя населення.

На нашу думку, потрібно з’ясувати, чи має епідеміологічне благополуччя населення виступати складовою національної безпеки України? Відповідь на це питання частково наводилася на початку дослідження, де Генеральний директор ВООЗ наголошував на тому, що пандемія COVID-19 значною мірою дестабілізує економічні та соціальні засади публічного життя, призводить до системних кризових явищ. Очевидно, що і для вітчизняної економіки протидія пандемії COVID-19 стала значним дестабілізуючим фактором. Дивлячись на епідеміологічне благополуччя під іншим кутом, можна провести паралель між станом економіки та політичною стабільністю, які значною мірою пов’язані між собою. Не можна забувати також питання боєготовності Збройних Сил України, де великий відсоток осіб, хворих на COVID-19 та інші небезпечні інфекційні захворювання, може дестабілізувати і суттєво погіршити стан обороноздатності держави загалом.

Варто погодитись із думкою Б.О. Логвиненка, що належне забезпечення громадського здоров’я має бути включене до пріоритетів державної політики України у сфері національної безпеки шляхом внесення змін і доповнень до Закону України «Про національну безпеку України» [9, с. 209]. Наведена думка є слушною, адже саме забезпечення епідеміологічного благополуччя населення є більш прийнятним для законодавчого закріплення як складової національної безпеки держави. Нашу пропозицію можна пояснити тим, що забезпечення стабільного епідеміологічного стану є більш конкретизованим завданням, на яке має скеровуватись діяльність уповноважених суб’єктів, тоді як питання санітарного законодавства чи громадського здоров’я загалом є надто широкими.

Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII визначає державну безпеку як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру. Також національні інтереси України визначені цим законом, як життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян [10].

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» фундаментальними національними інтересами України визначені: 1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами [10].

Зауважимо, що незважаючи на акцент на «зростання рівня та якості життя населення», наведений національний інтерес представлений лише в економічній площині, тоді як цілком очевидним є те, що без належного рівня здоров’я населення неможливо досягнути високих економічних показників. Частина 4 згаданої статті також оминає епідеміологічну складову: «Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо» [10].

Незрозумілим є питання чому кібербезпека становить національний інтерес, а здоров’я населення – ні? У ч. 5 ст. 3 закріплено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України [10]. Утім чому рішення Ради національної безпеки і оборони України, що стосуються протидії поширенню COVID-19 та потенційно можуть стосуватися інших небезпечних захворювань, не вважаються загрозами для національної безпеки України не зрозуміло.

Аналіз законодавчих положень дозволяє констатувати, що протидію пандемії COVID-19 та іншим інфекційним захворюванням, спалахи яких потенційно можуть відбутися в Україні необхідно віднести до потенційних загроз невоєнного характеру. Водночас не можна не погодитися з тим, що епідеміологічне благополуччя населення є надважливим інтересом людини, суспільства і держави, від стану якого залежить сталий розвиток держави загалом. Тим паче дивною є позиція законодавця, який оминув питання охорони здоров’я у проаналізованому нами законі.

Науково-правовий висновок. З урахуванням викладеного, можна зробити такий висновок: 1) у сфері охорони здоров’я продовжують спостерігатися численні проблеми, пов’язані з недостатньо ефективним нормативно-правовим забезпеченням епідеміологічного благополуччя населення; 2) дослідження проблемних питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення потребує диференціації на всіх рівнях: науковому, організаційному, правовому; 3) поточний стан справ потребує розмежування санітарних і епідеміологічних заходів у діяльності уповноважених суб’єктів як заходів загального (санітарні) та спеціалізованого (епідеміологічного) спрямування; 4) чинна на сьогодні система розподілу повноважень між суб’єктами, на яких покладається забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя вимагає багаторівневої трансформації; 5) стабільний стан національної безпеки України не може бути досягнутий без урахування епідеміологічного благополуччя населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. WHO Director-General's opening remarks at the World Health Assembly. 18 May 2020. WHO. – Режим доступу: https://www.who.int/director-general/speeches/detail/who-director-general-s-opening-remarks-at-the-world-health-assembly

2. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 № 4004-XII (в редакції від 03.06.2021). Відомості Верховної Ради України від 05.07.1994. № 27, Ст. 218.

3. Юнакова К.С. Санітарне законодавство в структурі нормативно-правових актів України. Український науково-медичний молодіжний журнал. 2014. № 2 (81). С. 11–17.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250000 / уклад. та голов. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2005. VIII, 1728 с.

5. Тимчасові рекомендації ВООЗ «Епідеміологічний нагляд за COVID-19» від 07.08.2020. – Режим доступу: https://www.euro.who.int/ru/health-topics/health-emergencies/coronavirus-covid-19/publications-and-technical-guidance/2020/public-health-surveillance-for-covid-19-interim-guidance,-7-august-2020

6. Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів: Постанова Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 (в редакції від 03.06.2021). Сайт Верховної Ради України, 2021. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/667-2015-%D0%BF#Text

7. Статут державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України»: наказ Міністерства охорони здоров’я від 30.06.2020 № 1483 (в редакції від 03.06.2021). Сайт Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, 2021. – Режим доступу: https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/Statut_2020.pdf

8. Демченко І.С. Інституційна спроможність захисту від інфекційних захворювань в Україні. Часопис Київського університету права. 2020. № 1. С. 196–205.

9. Логвиненко Б.О. Громадське здоров’я як пріоритет державної політики України у сфері національної безпеки. Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти: матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції (ДДУВС, 13.03.2020). С. 208-209.

10. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII (в редакції від 03.06.2021). Відомості Верховної Ради України від 03.08.2018. № 31, Ст. 241.

REFERENCES:

1.      Vystuplenye Heneralnoho dyrektora VOZ na Vsemyrnoi assamblee zdravookhranenyia. 18.05.2020 – Available at: https://www.who.int/ru/director-general/speeches/detail/who-director-general-s-opening-remarks-at-the-world-health-assembly

2.      Pro zabezpechennia sanitarnoho ta epidemichnoho blahopoluchchia naselennia: Zakon Ukrainy vid 24.02.1994 № 4004-XII (v redaktsii vid 03.06.2021). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 05.07.1994. № 27, St. 218.

3.      Yunakova, K.S. (2014). Sanitarne zakonodavstvo v strukturi normatyvno-pravovykh aktiv Ukrainy. Ukrainskyi naukovo-medychnyi molodizhnyi zhurnal. № 2 (81). S. 11–17.

4.      Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy: 250000 / uklad. ta holov. red. V.T. Busel. Kyiv; Irpin: Perun, 2005. VIII, 1728 s.

5.      Tymchasovi rekomendatsii VOOZ «Epidemiolohichnyi nahliad za COVID-19» vid 07.08.2020. – Available at: https://www.euro.who.int/ru/health-topics/health-emergencies/coronavirus-covid-19/publications-and-technical-guidance/2020/public-health-surveillance-for-covid-19-interim-guidance,-7-august-2020

6.      Pro zatverdzhennia Polozhennia pro Derzhavnu sluzhbu Ukrainy z pytan bezpechnosti kharchovykh produktiv ta zakhystu spozhyvachiv: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 02.09.2015 № 667 (v redaktsii vid 03.06.2021). Sait Verkhovnoi Rady Ukrainy, 2021. – Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/667-2015-%D0%BF#Text

7.      Statut derzhavnoi ustanovy «Tsentr hromadskoho zdorovia Ministerstva okhorony zdorovia Ukrainy»: nakaz Ministerstva okhorony zdorovia vid 30.06.2020 № 1483 (v redaktsii vid 03.06.2021). Sait Tsentr hromadskoho zdorovia Ministerstva okhorony zdorovia Ukrainy, 2021. – Available at: https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/Statut_2020.pdf

8.      Demchenko, I.S. (2020). Instytutsiina spromozhnist zakhystu vid infektsiinykh zakhvoriuvan v Ukraini. Chasopys Kyivskoho universytetu prava. № 1. S. 196–205.

9.      Lohvynenko, B.O. (2020). Hromadske zdorovia yak priorytet derzhavnoi polityky Ukrainy u sferi natsionalnoi bezpeky. Mizhnarodna ta natsionalna bezpeka: teoretychni i prykladni aspekty: Materialy IV Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii (DDUVS, 13.03.2020). S. 208–209.

10.  Pro natsionalnu bezpeku Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 21.06.2018 № 2469-VIII (v redaktsii vid 03.06.2021). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 03.08.2018. № 31, St. 241.