РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ТА ЕВОЛЮЦІЯ АРХІТЕКТУРИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
УДК 321.7:327.5
Пересипкіна, Ірина, кандидат політичних наук, доцент, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Україна, Харків), кафедра міжнародних відносин, міжнародної інформації та безпеки, e-mail: iryna.peresypkina@karazin.ua
АНОТАЦІЯ
Розглянуто вплив російсько-української війни на
еволюцію архітектури міжнародної безпеки. Аналізуються ключові аспекти конфлікту,
такі як військові операції, дипломатичні заходи, економічні санкції та гуманітарні
наслідки, з метою визначення їхнього впливу на глобальні безпекові структури. Особлива
увага приділяється ролі міжнародних організацій, таких як ООН, НАТО та ЄС, у вирішенні
конфлікту та підтримці України. Визначено, як
війна змусила переосмислити існуючі механізми колективної безпеки та адаптувати
їх до нових викликів. Розглянуто зміни у стратегічних підходах різних країн та
регіональних альянсів, а також довгострокові наслідки для глобальної системи
безпеки. В контексті російсько-української війни досліджуються зміни у
військовій доктрині і стратегії ключових гравців на міжнародній арені. Підкреслюється
необхідність створення більш гнучких та ефективних безпекових механізмів для
попередження та врегулювання майбутніх конфліктів.
Проаналізовано гібридні загрози в умоваї російсько-української війни, а також їх вплив на міжнародну безпеку. Акцентується увага на важливості
міжнародного права та необхідності його адаптації до нових умов ведення війни. Проаналізовано
ефективність існуючих санкційних механізмів та можливості їх удосконалення для
забезпечення більш ефективного стримування агресії. Окрім цього, розглядаються
соціально-економічні наслідки війни для України та регіону, включаючи питання
внутрішньо переміщених осіб, відновлення інфраструктури та економічну
стабілізацію. Проаналізовано міжнародну підтримку України, включаючи фінансову,
військову та гуманітарну допомогу, а також оцінено довгострокові перспективи
інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур.
Ключові слова: російсько-українська
війна, гібридна війна, інформаційна війна, міжнародні організації, міжнародна безпека,
міжнародні санкції.
THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR AND THE EVOLUTION OF THE INTERNATIONAL SECURITY ARCHITECTURE
Peresypkina, Iryna, PhD (Political Science), Associate Professor, V.N. Karazin Kharkiv National University (Ukraine, Kharkiv), Department of International Relations, International Information and Security, e-mail: iryna.peresypkina@karazin.ua
SUMMARY
The impact of the Russian-Ukrainian war on the
evolution of the architecture of international security is considered. Key
aspects of the conflict, such as military operations, diplomatic measures,
economic sanctions, and humanitarian consequences, are analyzed to determine
their impact on global security structures. Special attention is paid to the
role of international organizations, such as the UN, NATO and the EU, in
resolving the conflict and supporting Ukraine. It is determined how the war
forced to rethink the existing mechanisms of collective security and adapt them
to new challenges. Changes in the strategic approaches of various countries and
regional alliances, as well as long-term consequences for the global security
system, are considered. In the context of the Russian-Ukrainian war, changes in
the military doctrine and strategy of key players in the international arena
are investigated. The need to create more flexible and effective security
mechanisms for the prevention and settlement of future conflicts is emphasized.
Hybrid threats in the context of the Russian-Ukrainian
war, as well as their impact on international security, are analyzed. Emphasis
is placed on the importance of international law and the need to adapt it to
the new conditions of warfare. The effectiveness of the existing sanctioning
mechanisms and the possibilities of their improvement to ensure more effective
deterrence of aggression are analyzed. In addition, the socio-economic
consequences of the war for Ukraine and the region are considered, including
the issue of internally displaced persons, infrastructure restoration and
economic stabilization. The international support for Ukraine, including
financial, military and humanitarian assistance, was analyzed, as well as the
long-term prospects of Ukraineʼs integration into European and Euro-Atlantic
structures were assessed.
Keywords: Russian-Ukrainian war, hybrid war, information war, international
organizations, international security, international sanctions.
Російсько-українська війна стала одним з найбільш
визначних конфліктів сучасності, який не лише змінив геополітичну карту Європи,
але й спричинив суттєві зміни в архітектурі міжнародної безпеки. Після початку
війни в 2014 році та особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну
в лютому 2022 року, світова спільнота зіткнулася з необхідністю переосмислення
існуючих механізмів колективної безпеки та реагування на агресію. Відновлення
старих та створення нових альянсів, посилення санкційних режимів, а також
збільшення військової допомоги Україні стали ключовими елементами цієї нової
реальності. Окрім того, війна стимулювала розвиток нових технологій та
методів ведення бойових дій, що в свою чергу викликало потребу в адаптації
міжнародного права та політик безпеки. Таким чином, російсько-українська війна
стала каталізатором еволюції архітектури міжнародної безпеки, спонукаючи країни
світу до активних дій задля збереження миру та стабільності на глобальному
рівні.
Актуальність дослідження. Тема російсько-української війни та еволюція
архітектури міжнародної безпеки є надзвичайно актуальною, оскільки сучасні
геополітичні конфлікти впливають на глобальну стабільність і безпеку. Російська
агресія проти України, розпочата у 2014 році з анексії Криму та продовжена
широкомасштабним вторгненням у 2022 році, стала одним з найбільших викликів
міжнародному правопорядку після закінчення Холодної війни. Ця ситуація
продемонструвала обмеженість існуючих механізмів безпеки, таких як ООН та ОБСЄ,
у запобіганні агресії та підтриманні миру. Війна в Україні також стимулювала перегляд підходів до колективної
безпеки, особливо в рамках НАТО, яке значно посилило свою присутність у Східній
Європі. Важливим аспектом стало зміцнення міжнародних альянсів і пошук нових
форм співпраці для ефективної протидії загрозам. Таким чином, аналіз
російсько-української війни є необхідним для розуміння сучасних тенденцій у
сфері міжнародної безпеки та вироблення стратегій для забезпечення миру і
стабільності в майбутньому. Мета статті полягає у визначенні впливу
російсько-української війни на еволюцію архітектури міжнародної безпеки. Дослідження спрямоване на аналіз змін у
глобальних безпекових структурах, міжнародних відносинах, що виникли у
відповідь на війну.
Російсько-українська війна є складним конфліктом,
який охоплює військові дії, дипломатичні заходи, економічні санкції та
гуманітарні наслідки, що мають значний вплив на глобальні безпекові структури. Військові
дії Росії проти України підривають стабільність у регіоні, створюючи загрози для
безпеки в Європі та за її межами. Присутність російських військ на українській
території спонукає країни НАТО до посилення оборонних заходів та зміцнення
східних кордонів альянсу, це впливає на глобальні безпекові структури, оскільки
підвищується ризик великомасштабних конфліктів. Наприклад, битва за
Маріуполь, Бахмут стали одними з найбільш запеклих та тривалих, що
призвело до значних втрат
серед цивільного населення і військових обох сторін [6, с. 35-39].
Дипломатичні заходи, такі як численні раунди
переговорів за участю міжнародних посередників, зокрема ОБСЄ та ООН, спрямовані
на досягнення перемирʼя та довгострокового мирного врегулювання, часто зазнають
невдач через різні інтереси та вимоги сторін. Економічні санкції,
введені проти Росії, значно вплинули на її економіку, обмеживши доступ до
міжнародних фінансових ринків та технологій. Наприклад, санкції ЄС і США
спричинили зниження російського ВВП та обмежили розвиток важливих галузей,
таких як енергетика. Дипломатичні заходи з боку міжнародної спільноти, такі як
санкції, мають на меті примусити Росію до дотримання міжнародного права та
поваги суверенітету України. Однак ефективність цих заходів обмежена, оскільки
Росія знаходить способи обходу санкцій за допомогою союзників, таких як Китай
та Іран. Це показує, як геополітичні інтереси можуть впливати на ефективність
міжнародних санкційних режимів [8,
с. 151-181].
Гуманітарні наслідки конфлікту включають масове
переселення людей, гуманітарну кризу та порушення прав людини. Гуманітарні
наслідки конфлікту є одними з найбільш гострих. Багато людей в Україні
залишилися без даху над головою, медичної допомоги та основних засобів до
існування. Міжнародні організації, такі як ООН та Червоний Хрест, намагаються
надати гуманітарну допомогу, але їх зусилля часто ускладнюються активними
бойовими діями та перешкодами з боку ворогуючих сторін. Наприклад, обстріли
гуманітарних конвоїв і блокування доступу до обложених міст призводять до ще
більшої кількості жертв серед мирного населення. За оцінками ООН, мільйони
українців були змушені залишити свої домівки, шукаючи притулку в інших регіонах
України або за кордоном. Ці аспекти російсько-української війни демонструють,
як регіональні конфлікти можуть мати широкий вплив на глобальні безпекові
структури, викликаючи нестабільність, зміни в міжнародних альянсах та
економічні потрясіння. Російсько-українська війна має далекосяжні наслідки, які
виходять за межі регіонального конфлікту, впливаючи на глобальні безпекові
структури, економіку та гуманітарну ситуацію, що показує, наскільки важливим є
міжнародне співробітництво у вирішенні подібних конфліктів і підтримці
стабільності у світі [4, с. 10-14].
Особлива увага приділяється ролі міжнародних
організацій, таких як ООН, у вирішенні російсько-української війни та підтримці
України. ООН активно працює над забезпеченням гуманітарної допомоги,
захистом прав людини та підтримкою дипломатичних зусиль для досягнення миру.
Наприклад, ООН через свої агентства, такі як Управління Верховного комісара ООН
з прав людини (УВКПЛ), здійснює моніторинг ситуації з правами людини в Україні
та документує порушення, що відбуваються внаслідок конфлікту. Крім того,
Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) надає підтримку
сільськогосподарському сектору України, допомагаючи фермерам, які постраждали
від війни, відновити виробництво продуктів харчування.ООН здійснює гуманітарну
допомогу та організовує дипломатичні зусилля для припинення конфлікту. У 2022 році ООН сприяла укладенню
угоди про експорт зерна з України, що дозволило зменшити глобальну продовольчу
кризу [1, с. 14-16].
У свою чергу, НАТО також відіграє важливу роль у
зміцненні обороноздатності України шляхом надання військової допомоги,
проведення навчань і тренувань для українських військових, а також постачання
оборонних засобів. Наприклад, у 2022 році НАТО запровадило комплексну
програму підтримки України, яка включає надання військового обладнання та
проведення спільних навчань для підвищення боєготовності Збройних Сил України.
Крім того, НАТО сприяло створенню та впровадженню реформ у сфері безпеки та
оборони, що допомогло Україні покращити її обороноздатність і наблизити
стандарти до натівських. Ці
зусилля значно зміцнили спроможність України протистояти російській агресії та
захищати свою територіальну цілісність. Окрім цього, міжнародні організації
надають гуманітарну допомогу та підтримують економічні реформи в Україні. Натомість, ЄС запровадив численні
санкції проти Росії з метою послаблення її економіки та обмеження можливостей
фінансування війни. Також ЄС надав Україні значну фінансову допомогу,
спрямовану на стабілізацію економіки та підтримку реформ, необхідних для
наближення до європейських стандартів. Крім того, ЄС активно підтримує Україну
у військовій сфері, надаючи нелетальну допомогу, включаючи обладнання та
навчання для українських військових. Окрім цього, ЄС відіграє ключову роль у
дипломатичних зусиллях, спрямованих на врегулювання конфлікту, підтримуючи
Мінські домовленості та беручи участь у різних міжнародних платформах для
посередництва та діалогу. Інший приклад – гуманітарна допомога від ЄС, яка
включає надання необхідних ресурсів для внутрішньо переміщених осіб та постраждалих
від конфлікту, а також підтримку у відновленні інфраструктури на постраждалих
територіях. Така багатостороння підтримка дозволяє Україні не тільки
протистояти агресору, але й сприяти економічному та соціальному відновленню
країни у складних умовах війни [11,
с. 15-17].
Російсько-українська
війна змусила світову спільноту переосмислити існуючі механізми колективної
безпеки та адаптувати їх до нових викликів. Одним з головних уроків цієї війни
стало усвідомлення того, що традиційні методи стримування та запобігання
конфліктам більше не є достатньо ефективними в умовах гібридної війни. Агресія
Росії проти України, яка включала не лише військові дії, але й інформаційну
війну, кібератаки та економічний тиск, продемонструвала необхідність розширення
інструментів колективної безпеки [10, с. 39-46]. По-перше, НАТО, основний
військовий альянс Заходу, зіткнувся з необхідністю адаптації своїх стратегій.
Агресія Росії проти України призвела до збільшення присутності НАТО в Східній
Європі, проведення додаткових навчань та розміщення сил швидкого реагування в
країнах Балтії та Польщі. Це є важливим кроком до посилення колективної оборони
на східних рубежах альянсу. По-друге, війна в Україні висвітлила важливість
кібербезпеки. Кібератаки на українську інфраструктуру, які були частиною
російської стратегії, змусили міжнародне співтовариство звернути більше уваги
на захист критичних інформаційних систем. Багато країн почали переглядати свої
підходи до кібербезпеки, розробляти нові стратегії та інвестувати в розвиток технологій
для виявлення та нейтралізації кіберзагроз. По-третє, конфлікт в Україні
показав важливість економічних санкцій як інструменту колективного тиску.
Санкції, запроваджені проти Росії, мали значний вплив на її економіку і стали
важливим елементом стратегії стримування. Це підкреслило необхідність
координації дій між країнами для досягнення максимального ефекту від санкцій [13, р. 6-11].
Крім того,
російсько-українська війна підштовхнула до реформування Організації Обʼєднаних
Націй. Дії Росії, як постійного члена Ради Безпеки ООН, поставили під сумнів
ефективність цього органу в забезпеченні міжнародної безпеки. Це викликало
дискусії про необхідність реформування Ради Безпеки для підвищення її здатності
реагувати на глобальні виклики. На завершення, російсько-українська війна стала
каталізатором для перегляду існуючих механізмів колективної безпеки. Вона
висвітлила необхідність адаптації до нових викликів, таких як гібридні війни,
кібератаки та економічні санкції, і підкреслила важливість міжнародної співпраці
у забезпеченні глобальної безпеки [4, с. 10-14].
Розглядаючи
зміни у стратегічних підходах різних країн та регіональних альянсів, варто
зазначити, що останні роки характеризуються значною переоцінкою геополітичних
пріоритетів та зміненням безпекових доктрин. Наприклад, після анексії Криму в
2014 році НАТО посилило свою присутність у Східній Європі, розмістивши війська
в країнах Балтії та Польщі. Це стало відповіддю на агресивні дії Росії, яка, в
свою чергу, змінила свою військову стратегію, зосереджуючись на модернізації
збройних сил та активізації гібридних методів ведення війни. Російсько-українська
війна стала ключовим чинником, що змусив багато країн та регіональних альянсів
переглянути свої стратегічні підходи до безпеки та оборони. Наприклад,
країни-члени НАТО суттєво посилили свою військову присутність на східних
кордонах альянсу, надаючи Україні військову та гуманітарну допомогу. Польща та
країни Балтії стали одними з найбільш активних учасників цього процесу,
підвищуючи свої військові бюджети та модернізуючи збройні сили. Також
спостерігається активізація співпраці між НАТО та ЄС у сфері безпеки, що
включає координацію зусиль для протидії гібридним загрозам та кібербезпеці.
Китай, у свою чергу, використовує ситуацію для зміцнення своїх позицій в
Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. З одного боку, він зберігає нейтралітет щодо
конфлікту, а з іншого - розширює економічний вплив, пропонуючи інвестиції та
інфраструктурні проекти країнам, що не мають чіткої позиції щодо війни. Це
дозволяє Китаю зміцнювати свої геополітичні позиції без явної конфронтації з
Росією чи Заходом [8, с. 151-181].
Що стосується
довгострокових наслідків для глобальної системи безпеки, то війна в Україні
спричинила переосмислення концепцій колективної безпеки та оборонних стратегій.
По-перше, посилилася роль малих та середніх країн, які активно впливають на
регіональну стабільність та безпеку. По-друге, зросла важливість кібербезпеки
та захисту від інформаційних атак, що стали невідʼємною частиною сучасних
конфліктів. По-третє, війна продемонструвала необхідність модернізації збройних
сил та інтеграції нових технологій, таких як дрони та системи штучного
інтелекту, у військові операції. Нарешті, глобальна система безпеки стала більш
багатополярною, з підвищеною роллю таких країн як Китай та Індія, які активно
формують нові альянси та впливають на геополітичний баланс сил [9, с. 50-57].
Необхідність
створення більш гнучких та ефективних безпекових механізмів для попередження та
врегулювання майбутніх конфліктів в умовах російсько-української війни є
надзвичайно актуальною. Війна між Росією та Україною показала обмеженість
існуючих міжнародних інституцій та механізмів безпеки в реагуванні на сучасні
виклики. Традиційні структури, такі як ООН та ОБСЄ, часто виявляються
повільними та недостатньо ефективними у вирішенні конфліктів такого масштабу та
інтенсивності. Один з прикладів, що демонструє необхідність реформування безпекових
механізмів, є недостатня реакція ООН на початкові етапи агресії Росії проти
України. Відсутність рішучих дій зі сторони Ради Безпеки через право вето, яке
має Росія, унеможливило швидке врегулювання конфлікту та запобігання його
ескалації. Крім того, НАТО, хоча і є важливим елементом колективної безпеки,
виявилося неспроможним забезпечити безпеку не-членів альянсу, таких як Україна.
Це підкреслює потребу у розробці нових регіональних безпекових архітектур, які
б могли швидко реагувати на агресію та забезпечувати підтримку постраждалим
країнам. Наприклад, варто розглянути можливість створення регіональних коаліцій
на основі спільних інтересів та загроз, які б діяли незалежно від великих
міжнародних організацій. Ефективний приклад такого підходу можна знайти у
створенні багатонаціональних батальйонів у рамках концепції «обʼєднаних сил
швидкого реагування». Такий формат дозволяє швидко мобілізувати ресурси та
надавати військову, гуманітарну та дипломатичну підтримку у кризових ситуаціях.
Зрештою, досвід російсько-української війни показав, що традиційні підходи до
міжнародної безпеки потребують суттєвих змін. Важливо розробити нові механізми,
які б базувалися на принципах гнучкості, оперативності та здатності до
адаптації у відповідь на нові загрози. Це включає як реформу існуючих
міжнародних структур, так і створення нових регіональних та глобальних
альянсів, здатних ефективно протидіяти агресії та забезпечувати стабільність у
сучасному світі [11].
Гібридні загрози в умовах російсько-української
війни стали ключовим елементом сучасних конфліктів, поєднуючи військові дії з
кіберопераціями, дезінформацією та економічним тиском. РФ активно
застосовує ці методи для дестабілізації ситуації в Україні та ослаблення
міжнародної безпеки. Одним з прикладів є використання кіберзброї для атаки на
критичну інфраструктуру, як це сталося у 2015 році, коли українська
енергосистема була виведена з ладу внаслідок хакерської атаки [2, с. 26-37].
Іншим прикладом є поширення дезінформації через соціальні мережі та інші
медіаресурси з метою впливу на громадську думку як в Україні, так і в інших
країнах. Росія також використовує економічний тиск, як це було видно у випадку
з газовими конфліктами, щоб змусити Україну до поступок. Ці гібридні загрози
мають значний вплив на міжнародну безпеку, оскільки вони підривають
стабільність регіону, спричиняють економічні та соціальні потрясіння, а також
викликають зростання напруженості між країнами [12, с. 121-127].
Інтернаціоналізація конфлікту, залучення до нього нових держав та організацій,
а також використання сучасних технологій робить гібридні загрози особливо
небезпечними для глобальної безпеки, оскільки вони виходять за межі традиційних
воєнних дій і важко піддаються контролю. Крім наведених прикладів, гібридні
загрози також включають економічну та політичну інфільтрацію. Росія активно
використовує корупційні схеми, щоб впливати на політичні еліти та економічні
структури інших держав. Наприклад, у багатьох країнах Європи Росія фінансує
політичні партії та організації, які підтримують її інтереси, що підриває
демократичні процеси та посилює політичну нестабільність. Важливим аспектом
гібридної війни є ідеологічна та культурна пропаганда. Росія застосовує медіа
як зброю, поширюючи пропагандистські наративи, спрямовані на дискредитацію
української державності, підрив довіри до західних інституцій та розкол в
суспільстві. Це здійснюється через контрольовані державою медіа, соціальні
мережі та різні інтернет-ресурси, які використовуються для формування
негативного іміджу України та Заходу [3, с. 10-14].
Міжнародне право
відіграє ключову роль у регулюванні відносин між державами та забезпеченні миру
і безпеки у світі. В умовах сучасного світу, де конфлікти стають дедалі
складнішими і багатогранними, важливість міжнародного права лише зростає. Російсько-українська
війна, яка розпочалася у 2014 році та триває досі, виявила низку проблем і
викликів для існуючого міжнародного права, що вимагає його адаптації до нових
реалій [5]. Перш за все, міжнародне право повинно відповідати на нові види
загроз, такі як гібридна війна. Росія застосовує комплексний підхід, поєднуючи
військові дії з інформаційними атаками, кібератаками, економічними санкціями та
політичною пропагандою. Це створює нові виклики для міжнародного права, яке
досі не має чітких механізмів реагування на такі комплексні загрози [7, с.
20-26]. По-друге, необхідно вдосконалювати міжнародно-правові механізми захисту
прав людини в умовах збройних конфліктів. На окупованих територіях України
фіксуються численні порушення прав людини, такі як незаконні затримання,
тортури, насильницькі зникнення та обмеження свободи слова. Міжнародне право
повинно забезпечити ефективні інструменти для притягнення до відповідальності
за ці злочини та забезпечення справедливості для постраждалих. По-третє,
міжнародне право має враховувати питання використання новітніх технологій у
війні. Кібератаки, які здійснюються Росією проти України, стають дедалі
масштабнішими та деструктивнішими. Існуюче міжнародне право не має чітких норм
і правил щодо ведення кібервоєн, що створює правовий вакуум. Необхідно
розробити нові міжнародно-правові норми, які б регулювали використання
кібератак і забезпечували б відповідальність за їхнє застосування. Таким чином,
міжнародне право повинно адаптуватися до нових умов ведення війни, щоб ефективно
відповідати на сучасні виклики. Це включає вдосконалення норм, які регулюють
гібридні війни, захист прав людини та використання новітніх технологій у
військових конфліктах. Лише так можна забезпечити мир, безпеку та
справедливість у сучасному світі.
Висновки. Російсько-українська
війна стала значущим фактором, що вплинув на еволюцію архітектури міжнародної
безпеки. Цей конфлікт продемонстрував недосконалість існуючих механізмів
забезпечення миру і стабільності, викрив слабкості міжнародних організацій,
таких як ООН та ОБСЄ, у врегулюванні міждержавних конфліктів. Одним із основних
наслідків війни стала зміна безпекових пріоритетів європейських країн, які
почали більше уваги приділяти питанням національної оборони та колективної
безпеки. Зокрема, НАТО посилило свою присутність у Східній Європі, розгорнувши
додаткові військові контингенти у Польщі, країнах Балтії та інших союзниках. Це
підкріплює важливість альянсів та колективних систем безпеки у стримуванні
агресії. Війна також сприяла розширенню санкційної політики проти Росії, що
стало одним із засобів тиску на агресора. Санкції, запроваджені США, ЄС та
іншими країнами, мають на меті економічно послабити Росію і змусити її змінити
свою агресивну політику. Це підкреслює роль економічних інструментів у сучасній
системі міжнародної безпеки. Конфлікт надав імпульс для перегляду енергетичної
політики багатьох країн. Залежність Європи від російських енергоносіїв стала
очевидним ризиком, що призвело до активізації пошуку альтернативних джерел
енергії та маршрутів постачання. Прикладом цього є будівництво терміналів для
прийому зрідженого природного газу (СПГ) у країнах ЄС. Війна також виявила
необхідність посилення інформаційної безпеки та боротьби з пропагандою.
Російська інформаційна агресія, спрямована на дезінформацію та маніпуляцію
громадською думкою, змусила багато країн посилити свої зусилля у сфері
кібербезпеки та контрпропаганди. Нарешті, російсько-український конфлікт
підштовхнув до перегляду концепцій національної безпеки. Україна, зокрема,
здійснила кардинальні реформи у сфері оборони, перейшовши на стандарти НАТО та
підвищивши ефективність своїх збройних сил. Це демонструє важливість адаптації
та модернізації національних оборонних структур у відповідь на нові виклики.
Таким чином, російсько-українська війна сприяла значним змінам в архітектурі
міжнародної безпеки, підкресливши важливість колективної оборони, економічних
санкцій, енергетичної незалежності, інформаційної безпеки та адаптації
національних оборонних стратегій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Агресія РФ проти України
як загроза глобальній продовольчій безпеці: аналіт. доп. / [Бобровицький А.,
Борділовська О., Колосова В., Ус І., Широкий Г.]; за заг. ред. М. Паламарчука. Київ: НІСД, 2024. 80 с.
2. Войціховський А.
Кібербезпека як важлива складова системи захисту національної безпеки
європейських країн. Журнал східноєвропейського права. 2018. № 53. С.
26-37.
3. Гібридні
загрози Україні і суспільна безпека. Досвід ЄС і Східного партнерства. Аналітичний
документ. Київ, 2018. 105 с.
4. Гладенко О.
Реформування механізму Ради Безпеки ООН крізь призму війни між Російською
Федерацією та Україною. Науковий вісник Херсонського державного
університету. 2022. Вип. 1. С. 10–14.
5. Закон
України «Про національну безпеку України» від 15 червня 2022р., № 1882-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text. (дата звернення: 20.04.2024)
6. Затоковенко
М.В., Прихненко М.І. Російсько-українська
війна: причини та вплив на трансформацію міжнародної безпеки. Вісник
студентського наукового товариства ДонНУ імені Василя Стуса. 2023. С.
35-39.
7. Залєвська І.І., Удренас Г.І.
Інформаційна безпека України в умовах російської військової агресії. Південно-український правничий часопис.
2022. №1-2. С. 20–26.
8. Коцур В. Виклики
і загрози колективній безпеці Європи в умовах російсько-української війни. Society.
Document. Communication. Соціум. Документ. Комунікація. 2023. № 18. С.
151-181.
9. Мазуренко Л.І. Інформаційна безпека в умовах російсько-української війни: виклики та
загрози. Вісник
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, серія «Питання політології». 2022. Випуск 42. С. 50-57.
10. Омельченко
В. В. Концепція національної безпеки та інформаційна безпека держави. Правові
проблеми інформаційної безпеки. 2017. № 2. C.
39-46.
11. Російська війна проти України як тригер змін
міжнародної безпеки: базові наративи: аналіт. доп. / [Б. О. Парахонський, Г. М.
Яворська]. Київ: НІСД, 2024. 49 с.
12. Смотрич
Д.В. Інформаційна
безпека в умовах воєнного стану. Науковий вісник Ужгородського Національного
Університету. 2023. Вип. 77. С.
121-127.
13. Ahmadly J. Overview of NATO and EUʼs struggle against hybrid threats. Visnyk
NTUU «KPI». Politolohiya. Sotsiolohiya. Pravo. Kyyiv. 2022. V. 2 (54). S. 6–11.
REFERENCES:
1. Agresiya RF proti Ukrayini yak zagroza globalnij prodovolchij bezpeci:
analit. dop. / (2024) [Bobrovickij, A., Bordilovska, O., Kolosova, V., Us, I.,
Shirokij, G.]; za zag. red. M. Palamarchuka. Kiyiv: NISD. 80 s. [in Ukrainian]
2. Vojcihovskij, A. (2018). Kiberbezpeka
yak vazhliva skladova sistemi zahistu nacionalnoyi bezpeki yevropejskih krayin.
Zhurnal shidnoyevropejskogo prava. № 53. S. 26-37. [in Ukrainian]
3. Gibridni zagrozi Ukrayini
i suspilna bezpeka. Dosvid YeS i Shidnogo partnerstva. Analitichnij dokument
(2018) . Kyiv. 105 s. [in Ukrainian]
4. Gladenko, O. (2022). Reformuvannya
mehanizmu Radi Bezpeki OON kriz prizmu vijni mizh Rosijskoyu Federaciyeyu ta
Ukrayinoyu. Naukovij visnik Hersonskogo derzhavnogo universitetu. V. 1.
S. 10–14. [in Ukrainian]
5. Zakon Ukrayini «Pro
nacionalnu bezpeku Ukrayini» vid 15 chervnya 2022r., № 1882-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text. (data zvernennya: 20.04.2024)
[in Ukrainian]
6. Zatokovenko, M.V.;
Prihnenko, M.I. (2023). Rosijsko-ukrayinska vijna: prichini ta vpliv na
transformaciyu mizhnarodnoyi bezpeki. Visnik studentskogo naukovogo
tovaristva DonNU imeni Vasilya Stusa. S. 35-39. [in Ukrainian]
7. Zalyevska, I.I.; Udrenas,
G.I. (2022). Informacijna bezpeka Ukrayini v umovah rosijskoyi vijskovoyi
agresiyi. Pivdenno-ukrayinskij pravnichij chasopis. №1-2. S. 20–26. [in Ukrainian]
8. Kocur, V. (2023). Vikliki
i zagrozi kolektivnij bezpeci Yevropi v umovah rosijsko-ukrayinskoyi vijni.
Society. Document. Communication. Socium. Dokument. Komunikaciya. № 18.
S. 151-181. [in Ukrainian]
9. Mazurenko, L.I. (2022). Informacijna
bezpeka v umovah rosijsko-ukrayinskoyi vijni: vikliki ta zagrozi. Visnik
Harkivskogo nacionalnogo universitetu imeni V. N. Karazina, seriya «Pitannya
politologiyi». Vipusk 42. S. 50-57. [in Ukrainian]
10. Omelchenko, V.V. (2017). Koncepciya
nacionalnoyi bezpeki ta informacijna bezpeka derzhavi. Pravovi problemi
informacijnoyi bezpeki. № 2. C. 39-46. [in Ukrainian]
11. Rosijska vijna proti
Ukrayini yak triger zmin mizhnarodnoyi bezpeki: bazovi narativi: analit. dop. (2024)
/ [B.O. Parahonskij, G.M. Yavorska]. Kyiv: NISD. 49 s. [in Ukrainian]
12. Smotrich, D.V. (2023). Informacijna
bezpeka v umovah voyennogo stanu. Naukovij visnik Uzhgorodskogo Nacionalnogo
Universitetu. Vip. 77. S. 121-127. [in Ukrainian]
13. Ahmadly, J. (2022). Overview
of NATO and EUʼs struggle against hybrid threats. Visnyk NTUU «KPI».
Politolohiya. Sotsiolohiya. Pravo. Kyyiv. V. 2 (54). S. 6–11.
Комментариев нет:
Отправить комментарий