Sagan, Oleksandr (2022). DEVELOPMENT TRENDS OF RELIGIOUS INSTITUTIONS IN UKRAINE UNDER THE CONDITIONS OF MARTIAL LAW STATE (2022). Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 02 (34).

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЙНИХ ІНСТИТУЦІЙ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ (2022 р.)

Саган, Олександр, доктор філософських наук, професор, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,  завідувач відділенням релігієзнавства (Україна, Київ), ol.sagan@gmaol.com ; ORCID ID 0000-0003-4177-5809

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються головні тенденції у сфері свободи совісті, що склалися в Україні після повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну. Передусім процеси, що відбуваються у державно-церковних відносинах. Проаналізовані нові законодавчі ініціативи, спрямовані на заборону діяльності Московського патріархату в Україні. Вказано на особливості діяльності чи бездіяльності міністерств і відомств, а також ініціативи місцевих органів самоуправління. Звернено увагу на процеси, що відбуваються у середовищі біженців.

Особлива увага приділена діяльності Української Православної Церкви Московського патріархату. Зокрема йдеться про ініціативи Церкви щодо змін у статуті Церкви, колабораціонізм кліриків і їх роль у поширенні ідей «русского міра», переходи громад у юрисдикцію Православної Церкви України тощо.   

Ключові слова: державно-церковні відносини, Московський патріархат,  біженці, колабораціонізм, зміна юрисдикції.

DEVELOPMENT TRENDS OF RELIGIOUS INSTITUTIONS IN UKRAINE UNDER THE CONDITIONS OF MARTIAL LAW STATE (2022)

Sagan, Oleksandr, Doctor of Philosophical Sciences, Professor, Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, Department of the H.S.Skovoroda,Head of the Religious Studies (Ukraine, Kyiv), ol.sagan@gmail.com; ORCID ID 0000-0003-4177-5809

SUMMARY

The article examines the main trends in the field of freedom of conscience that have developed in Ukraine after the full-scale military invasion of Russia into Ukraine. First of all, the processes taking place in state-church relations. New legislative initiatives aimed at banning the activities of the Moscow Patriarchate in Ukraine are analyzed. The specifics of activity or inactivity of ministries and agencies, as well as initiatives of local self-government bodies, are indicated. Attention is drawn to the processes taking place in the environment of refugees. Special attention is paid to the activities of the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate. In particular, it is about the Church's initiatives regarding changes in the Church's charter, the collaborationism of clerics and their role in spreading the ideas of the "Russian world", the transition of communities to the jurisdiction of the Orthodox Church of Ukraine, etc.

Key words: state-church relations, Moscow Patriarchate, refugees, collaborationism, change of jurisdiction.

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 р. внесло значні корективи у діяльність Церков і релігійних організацій на території країни. Можна навіть говорить про створення нової реальності у сфері свободи совісті, яка має відмінності навіть від ситуації, яка сформувалася після початку російської агресії у 2014 році.

Я не буду зупинятися на проблемах із свободою совісті у 2014-2021 роках на окупованих українських територіях (Крим, частина Донецької та Луганської областей) – про це вже написано достатньо досліджень (Зверну увагу передусім на дослідження Інституту релігійної свободи) [5; 17; 33]. Якщо коротко, представники російських спецслужб на згаданих окупованих територіях своїм пріоритетом у сфері відносин із релігійними інституціями визначили переслідування проукраїнськи налаштованих кліриків, як і загалом церков і релігійних організацій. Ця тенденція продовжується й на тих територіях, які були окуповані після 24 лютого 2022 року. З тією лише різницею, що у 2022 р. відбулися масові руйнування культових споруд. Причому по багатьом із них вогонь вівся цілеспрямовано, як це відбулося, наприклад, із будівлями Святогірської лаври [22]. Всього ж за 5 місяців війни було знищено або пошкоджено понад 180 культових споруд, 95% із яких належать  християнським церквам та релігійним організаціям [25]. 

Головні тенденції, які нині проявляються у сфері свободи совісті в Україні в умовах воєнного стану, можна згрупувати у такі блоки:

 

1.      Державно-церковні відносини. Йдеться передусім про діяльність чи радше бездіяльність Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), яка діє під керівництвом Міністерства культури й інформаційної політики загалом (яке нині є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії). А також інших центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, включаючи місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

1.1. Слід загалом відзначити, що ДЕСС фактично самоусунулася від активної роботи у сфері державно-церковних відносин. Суспільство так і не почуло чіткої реакції цього держоргану на жодну із резонансних тем (не виконання чинного законодавства, нові законодавчі ініціативи у сфері державно-церковних відносин, колаборантство кліриків, вбивство та захоплення у полон капеланів тощо). Не кращим чином вели себе й силові структури, зокрема органи прокуратури та служба безпеки України. Наразі можна говорити про відверте ігнорування сепаратистських налаштувань представників релігійних інституцій, перш за все УПЦ Московського патріархату, яка має розвинену структуру у тих регіонах, де найбільш виражені проросійські налаштування.  

Причому практично поза увагою залишилася антиукраїнська робота і пропаганда «русского міра» кліриками УПЦ МП не лише на окупованих територіях, але й на територіях, що контролювалися Україною. Частково це було пов’язано із особистими переконаннями чи уподобаннями [10; 39], частково – із діяльністю через УПЦ МП російської агентури, яка, завдяки «агентам впливу у владі», фактично домоглася «недоторканості» своїх агентів, які працюють у церквах [Див., напр.: 1].

За 8 років війни всього декілька кліриків отримали умовні строки  (без перебування у в’язниці) за антиукраїнську діяльність. Хоча масштаби проросійської активності УПЦ МП, передусім на окупованих територіях, просто вражають. В умовах війни, десятки тисяч українських віруючих залучалися до проведення масових акцій (всеукраїнські і місцеві хресні ходи, блокування переходів православних громад, конференції, розповсюдження церковної літератури антиукраїнського змісту, агітаційна робота тощо) та створення антиукраїнських біляцерковних громадських організацій [12]. 

1.2. З початком повномасштабного вторгнення, багато органів місцевого самоврядування (обласні і міські ради депутатів, керівництво окремих територіальних громад) перебрали ініціативу на себе та самостійно почали реагувати на фактично проросійську діяльність УПЦ МП. Часто це закінчувалося забороною діяльності цієї Церкви на території їх компетенції. Зокрема це вже зроблено у Львові, Конотопі, Броварах, Переяславі, Кагарлику, Дрогобичі, Городку та багатьох інших містах України [Див., напр.: 9; 19; 36]. Підставою для цього є той факт, що УПЦ МП, згідно свого статуту, є «самокерованою» частиною Московського патріархату, керується в своїй діяльності постановами Архієрейського Собору Російської ПЦ від 25-27 жовтня 1990 року, рішеннями Соборів та Синодів Російської ПЦ, а також зважаючи на численні випадки колабораціонізму з боку кліриків УПЦ  МП.

Така заборона не суперечить чинному українському законодавству [7], оскільки в умовах воєнного стану дозволяються тимчасові обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Це робиться задля недопущення ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

1.3. З ініціативи окремих народних депутатів України є спроби на законодавчому рівні заборонити діяльність структур Московського патріархату в Україні. Зокрема зареєстровані законпроєкти «Про заборону Московського патріархату на території України» №7204 (від 22.03.2022, ініціатор О.Савчук) та «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо заборони діяльності релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України»  № 7213 (від 26.03.2022, ініціатор – І.Совсун).

На жаль, авторами не запропоновано системного, скоординованого з іншими законодавчими актами і конкретного юридичного інструментарію досягнення поставленої у назвах законопроєктів мети. Це стосується термінології, яка вживається у документах, не узгоджених з іншими законами строків виконання, розуміння обсягів роботи, методики визначення інституцій, які підпадають під дію закону, питань націоналізації церковного  майна тощо. Відтак запропоновані законопроєкти є швидше деклараціями про наміри та інструментом морального впливу, аніж реальним механізмом вирішення питання [38].

Тим більше, що запропонований механізм «заборони» фактично стосується лише припинення реєстрації юридичної особи. А чинне українське законодавство дозволяє діяти релігійним організаціям без державної реєстрації і навіть без повідомлення про це органів влади. Тобто «заборона» не матиме наслідком припинення фактичної діяльності об’єднання віруючих. 

Реальний механізм позбавлення громад, які мають свій керівний центр у країні-агресорі, статусу юридичної особи уже давно існує. Йдеться про чинний закон України (2662-VIII, від 20.12.2018) про зміну назви релігійних організацій, керівний центр яких розташований в країні-агресорі [15]. Як відомо, закон викликав шалений опір з боку прихильників УПЦ МП. Ще у січні 2019 р. було подання 49 народних депутатів до Конституційного суду України щодо розгляду конституційності цього закону. Воно досі на розгляді без видимого руху. Зазначимо, що розгляд у Конституційному суді не відміняє дію закону.

УПЦ МП подала у квітні 2019 р. позов в Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК). Суть позову – визнати наказ тодішнього Міністерства культури про проведення релігієзнавчої експертизи незаконним. І це при тому, що Міністерство зобов’язане було це зробити згідно закону. Але в ОАСК, незважаючи не абсурдність позову, все ж відкрили провадження. І вже 22 квітня 2019 р. було ухвалено рішення про «забезпечення позову», яким ОАСК заборонив «вчиняти будь-які дії щодо реєстрації релігійних центрів» УПЦ МП (загалом 266 юридичних осіб – єпархіальні управління та монастирі) [32], які «залучені судом до участі у справі в якості третіх осіб». З того часу справа не розглядається.  

Поза тим, закон діє стосовно місцевих громад – у цій частині його не оскаржено і не скасовано. Строк внесення змін до статутів місцевих громад закінчився ще 26 жовтня 2019 року. З того часу їх статути не дійсні. Фактично вони не можуть вчиняти ніяких дій, допоки не приведуть документи у відповідність до Закону. Це означає, що повинні бути розірвані всі угоди про оренду нерухомості (понад 3 тисячі), які були укладені із ними як із юридичними особами, анульовані рахунки у банках тощо. І це, до речі, стосується не лише УПЦ МП. Під дію закону підлягають й старообрядські інституції, які нині також активно включені в ідеологію «русского міра».

Проте органи влади усіх рівнів, а передусім центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії  (нині – Міністерство культури й інформаційної політики України), в порушення норм чинного законодавства, ігнорують цю обставину. І донині договори оренди майна діють, всі переваги юридичної особи зберігаються. Тому написання нових законів, які не мають шансів навіть бути прийнятими, не те що виконаними, є швидше відволіканням уваги, а не вирішенням проблеми.

1.4. В умовах масштабної війни сталася переоцінка цінностей і у самих віруючих. Порівняно із 2021 р., частка тих, хто ідентифікує себе з Православною Церквою України, зросла із 42% до 54%. Натомість з 18% до 4% знизилася частка тих, хто ідентифікує себе з УПЦ Московського Патріархату. Багато із колишніх вірян УПЦ МП (14%) нині вважають себе просто православними, без конкретизації юрисдикції. Зазначимо, що  переважна більшість українців продовжують себе ідентифікувати православними – таких біля 72% від числа опитаних [28].

1.5. Бойові дії в Україні та застосування росіянами тактики «випаленої землі» (коли артилерійським вогнем повністю знищуються населені пункти), призвели до появи величезної кількості біженців (як в середині країни, так і за її межами) [13; 14]. Ці демографічні зміни у недалекому майбутньому можуть призвести до суттєвої зміни конфесійної карти України. Йдеться про значне зменшення кількості віруючих та релігійних організацій у певних регіонах,   переструктуризацію світського й релігійного життя (передусім зменшення його інтенсивності), руйнування культових споруд, переслідування кліриків певних церков та інституцій, що призводить до ліквідації багатьох осередків українського релігійного життя (паралізація видавничої діяльності, участі активістів і кліриків в інформаційному полі ЗМІ, Інтернеті, соцмережах тощо).

Глави українських церков, передусім православних, нині повинні бути свідомими й того, що, у зв’язку із еміграційними процесами, багато українців, передусім молодь, перебуваючи за кордоном, можуть поміняти свою попередню релігійну належність (або, якщо зараз неповнолітні, конфесію своїх батьків). Можлива навіть втрата релігійності як такої. Але найбільша загроза наразі в тому, що українські біженці можуть потрапити під вплив антиукраїнських церковних структур (передусім йдеться про Московський патріархат, а віднедавна й УПЦ МП [4; 6; 29; 30]), які розглядають українських переселенців як об’єкт ідеологічного впливу.

Слід враховувати і той факт, що більшість біженців виїхали зі східних та південних областей України, а тому їх повернення у найближчому майбутньому є проблематичним хоча б тому, що багато із них втратили житло [40]. Важливим є і той фактор, що ці регіони зросійщені (мова, культура, традиції), а у релігійному плані віруючі швидше «обрядовірці», аніж воцерковлені. Відтак є загроза, що українські біженці можуть знову стати об’єктом маніпулювання московських церковно-політичних політтехнологів. Передумовами для цього є зрозуміла мова богослужінь, звикла обрядовість та ментальна близькість.  

Вирішення проблем, пов’язаних із біженцями з кордоном, не під силу лише Церквам чи релігійним організаціям. Тут необхідне об’єднання зусиль релігійних інституцій, громадськості та державних органів.

 

2.      Другим важливим фактором, що нині впливає на сферу свободи совісті, є активність міжконфесійних об’єднань та структур громадянського суспільства в Україні.

Найбільш активною, і такою, що задає базові посили фактично для всіх конфесій, є Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Від початку повномасштабної війни ця рада активно й однозначно підтримали боротьбу українського народу за свою незалежність. Ще до початку вторгнення російських військ, 23 лютого, ВРЦіРО звернулася до Путіна із закликом «зупинити вогнище війни, що розпалюється», адже «агресивна війна – злочин проти Всевишнього» [8]. Рада Церков закликала також визнати факт геноциду Українського народу російською армією [31], а також прийняла багато звернень щодо вирішення поточних питань (створення гуманітарних коридорів, «закриття неба», обміну полоненими, звернення до білоруських релігійних лідерів тощо [24]).

 

3.      Третім фактором є зміни у церквах, що пов’язані як із розривом відносин із структурами у країні-агресорі, так і внутрішніх змінах, що будуються на переосмисленні своєї ролі в країні перебування.

3.1. Перш за все варто відзначити неоднозначну ситуацію із кліриками та вірянами УПЦ Московського патріархату. З одного боку, багато прихожан цієї Церкви нині воюють із агресором. З іншого – клірики УПЦ МП десятки років були провідниками ідеології «Москви – третього Риму» та «русского міра» в Україні. Фактично займалися нав’язуванням українцям ідей меншовартості, «братських народів», «однієї колиски (спільного походження українців, білорусів та росіян)», «слов’янської єдності» тощо. Тому уже із 2014 року, про що вже йшлося, фіксуються факти відкритої співпраці багатьох кліриків УПЦ МП із російськими агресорами. Особливо на територіях окупованих Росією територій – Криму та  частини Донецької і Луганської областей.

Час повномасшабного вторгнення Росії в Україну, на жаль, також не став винятком щодо колабораціоністської поведінки значної частини кліру УПЦ МП. Так, вже 24 лютого 2022 р. поліцією затриманий протоієрей УПЦ МП Михайло Павлушенко, який підозрюються в коригуванні вогню та шпигунстві на користь РФ [16]. У Бородянці на Київщині священик УПЦ МП настоятель храму Архистратига Михаїла Віктор Талько допоміг окупантам вивезти мирне населення [27]. У Сіверодонецьку на Луганщині, священнослужитель УПЦ МП передавав росіянам дані щодо розташування українських військовослужбовців [37]. Таких прикладів можна навести сотні. Проте більшість із них приховується або не фіксується українськими правоохоронними органами. Причини такої політики владних органів не оголошуються, оскільки це відбувається не публічно. Проте експерти вважають, що таким чином нинішня влада намагається зберегти імідж УПЦ МП для «уникнення міжрелігійних протистоянь».

Помилковість такої політики українських держорганів очевидна. Окрім загрози національній безпеці, замовчування кримінальних злочинів не сприяє й очищенню Церкви від представників «політичного православ'я». Останні фактично перетворюють УПЦ МП в політично-ідеологічну інституцію (а тому були засуджені ще у часи попереднього предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира Сабодана). Проте нинішній предстоятель – митрополит Онуфрій – посприяв відновленню в Україні діяльності структур «політичного православ'я». За всі роки війни фактично не було жодного випадку публічного церковного засудження кліриків УПЦ МП за політичну діяльність чи колабораціонізм. Навіть ті поодинокі клірики, які були засуджені світськими судами за антиукраїнську діяльність, не отримали осуду від своєї Церкви. Понад це, заохочувалися, особливо у монастирях, російська мова, культура, традиції, і, відповідно, антиукраїнські налаштування. Про це, наприклад, засвідчують спогади українського солдата про своє перебування у монастирі на Донбасі [23].         

Така поведінка керівництва УПЦ МП не могла не викликати відповідної реакції у патріотично налаштованих вірян. Особливо обурює православних в Україні той факт, що Московський патріарх Кіріл, який формально є патріархом і для росіян, і для вірян УПЦ МП, відкрито й однозначно підтримав військову агресію Росії. А тому в Україні почався рух не лише проти поминання Кіріла (цю ідею уже в березні 2022 р. підтримало понад 20 єпархій УПЦ МП [3]), але й за засудження Московського патріарха представниками інших Помісних православних Церков – за розробку і поширення єресі «русского міра». Навіть серед кліриків УПЦ МП подібну вимогу про засудження Кіріла підтримало понад 400 священиків [2].

Єресь «русского міра» є різновидом єресі етнофілетизму (вивищення національного над релігійним), а тому провідні християнські богослови світу зробили навіть спеціальне звернення із засудженням цього вчення, яке підписали понад тисячу осіб [11]. Лист щодо притягнення Російського патріарха Кирила до канонічної відповідальності і позбавлення його Патріаршого престолу написала й Православна Церква України [18]. Тому не дивно, що за пів року повномасштабної війни, із УПЦ МП вийшли понад 600 громад – більше, аніж за три роки після отримання Томосу. І цей процес продовжується.

З метою зупинити процес переходу (або «відкласти питання юрисдикційної належності на кінець війни»), керівництво УПЦ МП скликало на 27 травня 2022 р. (річницю Харківського собору) «нараду УПЦ МП». Це – не передбачене статутом Церкви зібрання, яке не має повноважень до вирішення питань церковного життя, та на яку фактично, не обиралися, а призначалися представники від єпархій. Ця нарада, протягом одного дня трансформовувалася у засідання Синоду, Архиєрейського собору і, того ж дня – Собору УПЦ МП (який є не легітимним, оскільки зібраний із грубим порушенням чинного статуту УПЦ МП). На цьому Соборі було нібито змінено Статут про управління УПЦ МП – формально звідти було вичищено все, що пов’язує цю Церкву із її московським центром. Зазначимо, що відбулося це не без тиску громадської думки, адже соціологічні опитування у квітні показали, що понад 74% українців очікують розриву відносин УПЦ МП із московським керівництвом [34].

Проте не варто розцінювати події 27 травня 2022 р. як дійсний розрив із Москвою. Радше це є мімікрія виживання. Адже в уже змінений Статут про управління УПЦ МП 27 травня 2022 р., попри вилучені згадки про Московський патріархат, була вписана (у І розділ) норма (п.1.): «1. Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року.» [21]. У цій грамоті чітко зазначається, що УПЦ МП керується визначеннями Архиєрейського Собору (від 27.10.1990 р.) та з’єднана зі світовим православ'ям через Російську православну церкву.

У рішеннях Архиєрейського собору Російської ПЦ від 27.10.1990 р. зазначається: п.3. Предстоятель Української ПЦ обирається українським єпископатом і благословляється патріархом Московським; п.8. Митрополит Київський, як Предстоятель УПЦ, є постійним членом Синоду Російської ПЦ (цей пункт повністю спростовує норму нового Статуту УПЦ МП про те, що «Керівний центр Української ПЦ знаходиться у м.Києві» – розділ І, п.1.). Зазначимо, що фізична не участь у засіданнях Синоду Московської патріархії чи не підписування його рішень зовсім не означає, що Київський митрополит не є його членом.

На Соборі УЦП МП 27 травня 2022 р. були закладені норми певної самостійності єпархій щодо дозволів на поминання чи не поминання Московського патріарха Кіріла та проголошено уже згадувану політику роботи із закордонними переселенцями. Ці норми (самостійності) призвели до того, що вже у червні одна єпархія на Луганщині (Ровенська [26]) та три єпархії у Криму вийшли із підпорядкування Київської митрополії і напряму увійшли у Московський патріархат. Московський Синод вже 7 червня схвалив рішення щодо кримських єпархій (вивів Кримську митрополію зі складу УПЦ МП) [20], чим грубо порушив рішення свого ж Архиєрейського собору Російської ПЦ від 27.10.1990 року.

3.2. На відміну від УПЦ МП, більшість церков та релігійних організацій, що функціонують в Україні (за винятком лише окремих громад старообрядницьких толків та деяких інших релігійних організацій), активно підтримали боротьбу України за свою незалежність. Йдеться як про найбільші Церкви, які мають значну кількість штатних капеланів у Збройних Силах, так і порівняно невеликі Церкви і релігійні організації. Найбільше церкви саме як релігійні інституції працюють у сфері переміщення і розміщення біженців й переміщених осіб, збору і розподілення гуманітарної допомоги біженцям та Збройним Силам України, комунікація із біженцями за межами України тощо.     

Проте деякі із Церков, під впливом подій повномасштабної війни, запроваджують й більш радикальні зміни. Йдеться про перехід на Григоріанський календар, або ж українізацію богослужінь. Наприклад,  Українська Церква Християн Віри Євангельської (п’ятидесятники) у липні 2022 року оголосила про перехід на українську мову «для частини помісних церков в регіонах поширення російської мови». Це стосуватиметься «використання державної мови під час богослужінь, Біблії українською мовою замість російського синодального перекладу тощо» [35].

Підводячи підсумок у характеристиці головних тенденції розвитку релігійних інституцій в умовах воєнного стану, зазначимо, що релігійний фактор в Україні має двоякий вплив на ситуацію, яка склалася в країні після 24 лютого. З одного боку, маємо відчутний вплив Церков, які контролюються російськими релігійними й політичними центрами. Цей вплив деструктивний і спрямований фактично на руйнацію Української держави у доступних для цих інституцій формах (нав’язування проросійських наративів, ідеології «русского міра», почуття зневіри у власній державі тощо). З іншого боку – бачимо об’єднання зусиль більшості Церков і релігійних організацій заради Перемоги над російськими окупантами.

Українські державні органи, які відповідають за державно-церковні відносини, а також силові структури, фактично не повністю виконують свої функції щодо приведення діяльності деяких релігійних організацій (передусім йдеться про УПЦ МП, яка й надалі маніпулює фактами й документами щодо своєї підлеглості) у відповідність до чинного законодавства. Така бездіяльність пов’язана із позицією правлячої партії (яка намагається загравати із УПЦ МП задля отримання електоральної підтримки) та певною інерційною підтримкою вірян. Очікується, що у подальшому процес залишення українцями юрисдикції Московського патріархату перейде на вищий якісний рівень. Зокрема це стосується як кількості переходів (суттєве збільшення темпів), так і кількості кліру, який буде усвідомлювати необхідність розриву із Церквою країни-агресора (нині таких всього біля 20% від кількості громад, які виходять із УПЦ МП). 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ / REFERENCES:

1.      Агент Кремля та російської церкви. Що відомо про Андрія Деркача // Главком, 2022, 24 червня. – Available at: https://glavcom.ua/columns/yaroslav_kotsyuba/agent-kremlya-shcho-vidomo-pro-andriya-derkacha-855538.html та ін.

2.      Бунт в УПЦ МП: священники вимагають віддати патріарха Кирила під церковний трибунал // УНІАН, 2022, 21 квітня. – Available at:  https://www.unian.ua/society/bunt-v-upc-mp-svyashchenniki-vimagayut-viddati-patriarha-kirila-pid-cerkovniy-tribunal-novini-ukrajini-11795472.html

3.      Бунт проти Кирила. Чи може УПЦ через війну розірвати з російським патріархатом // BBC NEWS Україна, 2022, 16 березня. -– Available at:   https://www.bbc.com/ukrainian/news-60749034

4.      В Данії почала діяти парафія УПЦ. Сайт Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, 2022, 13 червня. – Available at: https://vzcz.church.ua/2022/06/13/v-daniji-pochala-diyati-parafiya-upc/

5.      Васин, М. Донбасс и Крым: новые вызовы для религиозной свободы // Религия в контексте глобализации: правовые аспекты функционирования религиозных организаций. Краков: НОМОС, 2017. С.339-349. - – Available at:  https://risu.ua/ru/donbass-i-krym-novye-vyzovy-dlya-religioznoy-svobody-itogi-goda_n72184 

6.      Відбулося перше богослужіння громади УПЦ в Брюсселі // Сайт Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, 2022, 10 липня. – Available at:   https://vzcz.church.ua/2022/07/10/vidbulosya-pershe-bogosluzhinnya-upc-v-bryuseli/

7.      Відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; статті 12 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»; статей 8, 9, 13 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

8.      Всеукраїнська Рада Церков закликає президента Путіна зупинити війну // Офіційний сайт ВРЦіРО, 2022, 23 лютого. – Available at: https://vrciro.org.ua/ua/statements/uccro-calls-on-president-putin-to-stop-the-war

9.      Гамалій І. ​У Броварах заборонили УПЦ Московського патріархату до кінця війни. Введено особливий режим роботи об'єктів нерухомості церковних громад УПЦ МП // Лівий берег, 2022, 6 травня. – Available at:  https://lb.ua/society/2022/05/06/515946_u_brovarah_zaboronili_upts.html

10.  Глава СБУ признался, в какую Церковь он ходит. FORUM, 2019, 14 ноября. – Available at:  http://for-ua.com/article/1186975?fbclid=IwAR2RUiYYyUEM89rqvuC4zNIVFyNoD_xdtjoNVBSCLH3cKVP76WOqNViwf8A

11.  Декларація православних богословів світу про «русскій мір». РІСУ, 2022, 16 березня. – Available at:  https://risu.ua/deklaraciya-pravoslavnih-bogosloviv-svitu-pro-russkij-mir_n127230

12.  Деркач Т. Московский патриархат в Украине: анатомия предательства. К., 2018. 224 с.

13.  З Євросоюзу до України вже повернулись три мільйони осіб – єврокомісарка.  УКРІНФОРМ, 2022, 12 липня. – Available at: https://www.ukrinform.ua/rubric-uarazom/3526977-z-evrosouzu-do-ukraini-vze-povernulis-tri-miljoni-osib-evrokomisarka.html

14.  За оцінками ООН, до 13 млн осіб стали біженцями через повномасштабну війну РФ проти України. Дзеркало тижня, 2022, 8 липня. – Available at: https://zn.ua/ukr/WORLD/za-otsinkami-oon-do-13-mln-osib-stali-bizhentsjami-cherez-povnomasshtabnu-vijnu-rf-proti-ukrajini.html

15.  Закон України «Про внесення зміни до ст.12 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».  – Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2662-19#Text

16.  Затриманий під Гостомелем російський диверсант виявився протоієреєм УПЦ МП.  Еспресо.ТБ,  2022, 25 лютого. – Available at: https://zahid.espreso.tv/zatrimaniy-pid-gostomelem-rosiyskiy-diversant-viyavivsya-protoiereem-upts-mp

17.  Коли Бог стає зброєю. К.: ІРС, 2015 («WHEN GOD BECOMES THE WEAPON». Persecution based on religious beliefs in the armed conflict in Eastern Ukraine. April 2015. – Available at:  http://ccl.org.ua/wp-content/uploads/2013/07/When-God-Becomes-The-Weapon_6May2015_closed-for-editing.pdf)

18.  Лист щодо притягнення Російського патріарха Кирила до канонічної відповідальності і позбавлення його Патріаршого престолу. Офіційний сайт Православної Церкви України, 2022, 27 липня. – Available at: https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/lyst-shhodo-prytyagnennya-rosijskogo-patriarha-kyryla-do-kanonichnoyi-vidpovidalnosti-i-pozbavlennya-jogo-patriarshogo-prestolu/ 

19.  Мер Конотопа пояснив, чому в місті заборонили УПЦ МП. РІСУ, 2022, 10 травня. – Available at: https://risu.ua/mer-konotopa-poyasniv-chomu-v-misti-zaboronili-upc-mp_n129097

20.  Мокрушин С. «Церковная аннексия». Как крымские епархии УПЦ МП перешли в РПЦ, и последняя ли это потеря для церкви. Крим. Реалії. 2022, 10 червня. – Available at:  https://ru.krymr.com/a/krym-tserkov-perepodchineniye-moskovskomu-patriarkhatu/31890507.html

21.  Московська церква в Україні показала свій новий статут. Документ публікується вперше. Главком, 2022, 5 червня. – Available at: https://glavcom.ua/country/society/moskovska-cerkva-v-ukrajini-pokazala-sviy-noviy-statut-dokument-publikujetsya-vpershe-850849.html

22.  Обстріл Росією Святогірської лаври. Що відомо про загиблих та поранених монахів і мирян. BBC News Україна. – Available at: https://www.bbc.com/ukrainian/news-61663383

23.  Олексій Бурховецький, «Бурий»: «Бій почався з того, що я крикнув «Здохніть, тварі! Слава Україні!» і вистрелив з гранатомета». Лівий берег, 2022, 26 липня. – Available at:   https://lb.ua/society/2022/07/26/524217_oleksiy_burhovetskiy_buriy_biy.html?fbclid=IwAR1O7nt3tcKUXJlF_z-3MxMwg-_LWPfAeBISNt5BkpdrL-g_thjLMGzGAK8

24.  Офіційний сайт ВРЦіРО. – Available at: https://vrciro.org.ua/ua

25.  П’ять місяців повномасштабного вторгнення росії: агресор завдав руйнувань щонайменше 183 спорудам релігійних спільнот України. Офіційний сайт Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, 2022, 24 липня. – Available at: https://dess.gov.ua/russia-ruined-at-least-183-religious-sites/

26.  Первая украинская епархия перешла к Московскому Патриархату. The European times, 2022, 15 августа. – Available at: https://www.europeantimes.news/ru/2022/06/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%8F-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F-%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%8F-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82-%D0%BA-%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%9F%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B0%D1%82%D1%83/

27.  Піп Московської церкви у Бородянці допоміг окупантам викрасти цивільних. Главком, 2022, 13 березня. – Available at: https://glavcom.ua/news/pip-moskovskoji-cerkvi-u-borodyanci-dopomig-okupantam-vikrasti-civilnih-829330.html

28.  Прес-релізи та звіти динаміка релігійної самоідентифікації населення України: результати телефонного опитування, проведеного 6-20 липня 2022 р. – Available at:  https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1129&page=1&fbclid=IwAR2iAmabKl1FURfHGltGJxYw2rNixq2HrLg-KEV_XleOCQ0tbOoglYit13Q

29.  Протоієрей Миколай Данилевич відвідав новостворену громаду УПЦ в Лейпцигу. Сайт Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, 2022, 28 червня. – Available at: https://vzcz.church.ua/2022/06/28/protoijerej-mikolaj-danilevich-vidvidav-novostvorenu-gromadu-upc-v-lejpcigu/

30.  Протоієрей Миколай Данилевич відвідав українських біженців в Ірландії. Сайт Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, 2022, 11 липня. – Available at: https://vzcz.church.ua/2022/07/11/protoijerej-mikolaj-danilevich-vidvidav-ukrajinskix-bizhenciv-v-irlandiji/

31.  Рада Церков закликає визнати факт геноциду Українського народу російською армією. Офіційний сайт ВРЦіРО, 2022, 7 квітня. – Available at:  https://vrciro.org.ua/ua/events/uccro-calls-for-recognition-of-the-fact-of-genocide-of-ukrainian-people-by-russian-army

32.  Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва «Про забезпечення адміністративного позову». Категорія справи № 640/4748/19: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення прав на свободу думки і слова. – Available at: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81332759

33.  Свобода віросповідання під прицілом: російський терор на окупованих територіях Східної України. К.: ІРС, 2018. – Available at:  https://irf.in.ua/files/publications/2018.10.24-IRF-Report-ENG.pdf

34.  Сімдесят чотири відсотки українців вважають, що УПЦ МП має розірвати зв’язки із РПЦ — опитування. Суспільне. Новини. 2022, 08 квітня. – Available at:  https://suspilne.media/226607-74-ukrainciv-vvazaut-so-upc-mp-mae-rozirvati-zvazki-iz-rpc-opituvanna/

35.  Стожар П. З Богом! П’ятидесятники вирішили українізуватися // Український інтерес, 2022, 25 липня. – Available at: https://uain.press/news/z-bogom-p-yatidesyatniki-virishili-ukrayinizuvatisya-1646561?fbclid=IwAR2V50UY1YlS2TeYe3uN2Z5IMIgsZwz-yM3q6In0riXd3Xh1nsf6TNCX4wo

36.  У Львові заборонили діяльність УПЦ московського патріархату //УКРІНФОРМ, 2022, 30 червня. – Available at: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3518748-u-lvovi-zaboronili-dialnist-upc-moskovskogo-patriarhatu.html

37.  У Сєвєродонецьку священник УПЦ МП передавав росіянам дані про дислокації українських військ. Громадське, 2022, 27 квітня. – Available at: https://hromadske.ua/posts/u-syevyerodonecku-svyashennik-upc-mp-peredavav-rosiyanam-dani-pro-dislokaciyi-ukrayinskih-vijsk

38.  Хаварівський У. Огляд законопроєктів про заборону Московського Патріархату в Україні. РІСУ, 2022, 08 квітня. – Available at:https://risu.ua/oglyad-zakonoproyektiv-pro-zaboronu-moskovskogo-patriarhatu-v-ukrayini_n128163?fbclid=IwAR2nw-wxGsBeUIW2KkTkVbeeBpKE78TUImdkKMZGw2HppP3iVrwdWa8jX6s

39.  Чому Зеленський не вводить санкції проти Гундяєва? Главком, 2022, 9 червня. – Available at: https://glavcom.ua/columns/yaroslav_kotsyuba/chomu-zelenskiy-ne-vvodit-sankciji-proti-gundyajeva-851886.html 

40.  Шістдесят п’ять відсотків українців, які покинули країну через війну, не планують повертатися найближчим часом — опитування ООН. Дзеркало тижня, 2022, 13 липня. – Available at: https://zn.ua/ukr/UKRAINE/65-ukrajintsiv-jaki-pokinuli-krajinu-cherez-vijnu-ne-planujut-povertatisja-najblizhchim-chasom-opituvannja-oon.html