Терещенко, Оксана, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Київ, Україна), аспірантка, perekladachgr@gmail.com
АНОТАЦІЯ
У статті висвітлено соціально-філософський ракурс міграційних процесів. Установлено, що масштаби міграцій, їх спрямованість і соціально-політичні наслідки
вимагають нового розуміння міграцій як соціально-філософського процесу.
Міграційні потоки впливають на економічну, демографічну, релігійну, етнічну
ситуації в державі, на її політичну стабільність та розвиток загалом. Масовість
цього процесу зумовлює необхідність урахування міграційної ситуації для
прийняття рішень, насамперед у політичній сфері, для забезпечення національної
безпеки та розробки міграційної політики, що відповідає сучасним політичним
реаліям. Сучасний стан
досліджень проблем міграції потребує вироблення міждисциплінарних
теоретико-методологічних параметрів. Основоположними для вивчення міграційних
процесів у рамках міждисциплінарного підходу є мережевий підхід, новий
інституційний підхід, теорія ризиків, концепція «людського капіталу» і
теоретико-методологічні основи, що розробляються в вітчизняній соціології
транснаціональної міграції, яка формується сьогодні. З одного боку, міграція безпосередньо відноситься до
людини: до проблеми її фізичного виживання, збереження її духовності та єдності
її духовної культури, свідомості її індивідуального та соціального буття та її
місця в історії. З іншого боку, людина не може бути зрозуміла поза суспільством
і міграція людей, що постійно проектують і практично оцінюють свої дії по
переміщенню в географічному і, як наслідок, соціальному просторі різними
способами впливає на суспільство (традиційне, сучасне, постсучасне). У
соціальному просторі ХХІ століття опозиції «центр-периферія»,
«столиця-провінція», «колонія-метрополія» не просто продовжують існувати, а
стають основою сучасного світу: є «безнадійні» периферійні країни, економіки та
культури, а обрані «центральні». Підсумовано, що соціально-філософська
проблематика міграції за своїм складом включає основні філософські поняття та
категорії (діяльність, існування, доля, процес, спосіб життя, простір, час,
буття, особистість, влада, держава, історія, культура, форма, соціальне та
індивідуальне, прогрес, життєвий світ, право, громадянське суспільство,
політика, цінності, інтереси). Це вказує на те, що соціальна філософія нині
звернена до філософських уявлень. Водночас вона переважно зорієнтована на
розуміння сучасних модифікацій дійсності, її актуальної проблематики та
визначення перспектив розвитку. Так, «примарність» міграційного досвіду,
наукові онтології подорожей та мандрівок, тематика «вдома» та «дороги» – це
загальнозначущі напрямки філософського аналізу.
Ключові
слова:
міграція, міграційні потоки, міждисциплінарний підхід, соціальний ракурс,
філософський ракурс, суспільство.
SOCIAL AND PHILOSOPHICAL PERSPECTIVE OF MIGRATION PROCESSES
Tereshchenko, Oksana, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute» (Kyiv, Ukraine), PhD student, perekladachgr@gmail.com
Summary
Article outlines social and philosophical perspective
of migration processes. It has been found that the scale of migrations, their
directions and social and political results require a new understanding of
migrations as a social and philosophical process. Migration flows influence to
the economic, demographical, religious, ethnical situation in the state, to its
political stability and general development. The massiveness of this process
makes it necessary to take into account the migration situation for decision-making,
primarily in the political sphere, to ensure national security and develop a
migration policy that corresponds to modern political realities. Modern state
of studies of the issue of migration needs the development of interdisciplinary
theoretical and methodological indicators. The basics for investigating
migration processes within the framework of an interdisciplinary approach is a
network approach, a new institutional approach, the theory of risks, the
concept of «human capital» and the theoretical and methodological foundations that are being
developed in the domestic sociology of transnational migration, which is being
formed today. From one side, migration directly relates to human: to the
problem of his/her physical survival, preservation of spirituality and unity of
his/her spiritual culture, consciousness of his/her individual and social
existence and the place in history. From the other side, human cannot be
understandable outside the society and the migration of people who are constantly
designing and practically evaluating their actions to move in geographical and,
as a result, social space, affects society in various ways (traditional,
modern, postmodern). In the social space of the XXIth century the
oppositions «center-periphery», «capital-province», «colony-metropolis» not only contain existence, but also become the basis
of modern world: there are «hopeless» peripheral countries, economies and cultures, and the
chosen ones are «central». It has been
summed up that social and philosophical issue of migration due to its
composition includes the main philosophical notions and categories (activity,
existence, fate, process, way of life, space, time, being, personality, power,
state, history, culture, form, social and individual, progress, life world,
law, civil society, politics, values, interests). This indicates that social
philosophy is now turned to philosophical ideas. At the same time, it is mainly
focused on the understanding of modern modifications of reality, its current
problems and the definition of development prospects. Thus, the «illusion» of migration experience, scientific ontologies of travels and journeys,
the subject of «home» and «road» are generally significant areas of philosophical analysis.
Key words: migration, migration flows, interdisciplinary approach, social perspective, philosophical perspective, society.
Актуальність теми зумовлена суттєвим впливом міграцій на всі сфери життєдіяльності суспільства у сучасних політичних умовах. Геополітичні зміни в сучасному світі породжують нові причини та мотивації міграцій, перетворивши людські ресурси на ключове джерело соціально-економічного розвитку держав, а самі міграційні процеси на глобальне явище. Все це посилює необхідність та значущість дослідження міграційних проблем.
Масштаби міграцій, їх спрямованість і соціально-політичні наслідки вимагають нового розуміння міграцій як соціально-філософського процесу. Міграційні потоки впливають на економічну, демографічну, релігійну, етнічну ситуації в державі, на її політичну стабільність та розвиток загалом. Масовість цього процесу зумовлює необхідність урахування міграційної ситуації для прийняття рішень, насамперед у політичній сфері, для забезпечення національної безпеки та розробки міграційної політики, що відповідає сучасним політичним реаліям.
Міграційні процеси, як явище соціально-політичне, відрізняються складністю та неоднозначністю, вимагають дослідження причин та факторів формування мотивації до міграцій, самого процесу міграційних пересувань, включаючи проблеми соціокультурної адаптації мігрантів та їх впливу на соціально-політичну стабільність у країні, що приймає.
Мета статті полягає у висвітленні соціально-філософського ракурсу міграційних процесів.
Розвиток техногенної цивілізації, трансформуючи традиційні суспільства та їх культури, породжує феномен глобалізації, невід'ємною складовою якого є масштабні міграційні процеси. Міжнародна міграція значно впливає на соціально-економічний і демографічний розвиток нашої держави, робить істотний внесок в еволюцію соціальних відносин. З прибуттям мігрантів та іммігрантів ускладнюється стратифікація українського суспільства, внаслідок чого розвиваються процеси соціально-політичної трансформації.
Удосконалення нормативно-правових інструментів
у міграційній сфері з 2012 по 2017 роки дозволили поєднувати заходи протидії
незаконній міграції з підтримкою мігрантів, які перебувають у правовому полі,
підвищенням їхньої правової та соціальної захищеності. Разом з тим, внаслідок
значної соціокультурної дистанції між мігрантами та суспільством, яке приймає,
сприйняття українцями мігрантів залишається досить негативним. Вирішення
проблеми ризиків розвитку соціально-політичного конфлікту у сфері включення
мігрантів у суспільство є можливим виключно за умови реалізації відповідної
державної політики щодо адаптації та інтеграції іноземних громадян та
ефективного політичного та державного управління у цій сфері.
Сьогодні міграція
як міждисциплінарний об'єкт вивчення передбачає різноманітні ракурси, прийоми
та техніки дослідження, а також різноманітну методологію. Демографи розглядають
вплив міграції на чисельність населення [3; 5].Політологи аналізують роль
держави у здійсненні контролю міграційних змін та процес формування
національної політики та національної безпеки [1; 2; 8; 10]. Історики вивчають
міграційний досвід суб'єктів міграції, визначають регіони результату населення
та роль міграції у розвитку суспільства з погляду історичної ретроспективи [11;
12]. Соціологи виділяють причини та приводи для міграції, вивчають адаптацію
мігрантів на території, що приймає, розглядають соціальну мобільність,
займаються прогнозуванням міграційних процесів [4; 6; 8]. Психологи розглядають
міграцію з погляду «культурного стресу», адаптацію мігрантів, специфічних
міграційних стратегій, психологічних проблем взаємовідносин різних етнічних
груп [7; 9]. Економісти розглядають міграцію крізь поняття: ринок праці,
безробіття, собівартість та якість продукції [13; 14]. Однак якою б специфікою
не володіли підходи та теорії міграційних процесів, у науковому середовищі
зміцнюється думка про те, що необхідна єдина специфічна галузь знання,
спрямована на вивчення міграційних процесів.
Сучасний стан
досліджень проблем міграції потребує вироблення міждисциплінарних теоретико-методологічних
параметрів. На наш погляд, основоположними для вивчення міграційних процесів у
рамках міждисциплінарного підходу є мережевий підхід, новий інституційний
підхід, теорія ризиків, концепція «людського капіталу» і
теоретико-методологічні основи, що розробляються в вітчизняній соціології
транснаціональної міграції, яка формується сьогодні.
У найзагальнішому вигляді
зупинимося на цих базових засадах вивчення міграції в рамках згаданих
теоретичних конструктах. У соціології про мережі говорять у двох сенсах:
по-перше, як про феномен, що існує в соціальній реальності, а по-друге, як про
інструментарій, що дозволяє аналізувати цю реальність. У розрізі розбору
соціальних мереж як феномена розглядається зміст та структура зв'язків між
дійовими особами. У сфері трактування мереж як інструментарію досліджують
конфігурацію мережі, оцінюючи силу і чистоту зв'язку. У кожному з цих випадків
як метод дослідження різних соціальних структур виділяється аналіз зв'язків між
різними суб'єктами соціальних та економічних відносин.
Іншими словами, мережевий
підхід говорить про суспільство як про величезну мережу відносин (формальних та
неформальних) між людьми. У соціальних мережах приймається атомарне бачення
соціальних феноменів: «Актор еквівалентний атому соціальної структури. Зв'язки
актора розглядаються подібно до зв'язків атомів в молекулі» [14]. Подібне
твердження є основною характеристикою дослідження соціальних мереж. Цей підхід
пропонує досліднику-соціологу переміститися з макрорівня аналізу на мікрорівень
дослідження міграційних процесів.
Новий інституційний
підхід знайшов прихильників у соціології
наприкінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття. Представники цього
підходу розглядають мережі як інституційні утворення. Якщо в рамках
інституційного підходу та економічних наук досліджується людина економічна,
людина раціональна, то для міждисциплінарного підходу важлива людина соціальна,
людина, схильна не тільки до раціонального знання, а й до трактування цієї
раціональності, на основі якої вона і здійснює свої дії.
Тобто, не кожна дія
соціальної людини реально раціональна, у той час як кожна дія людини економічної
є дійсно раціональною. Сучасні дослідники, характеризуючи новий
інституціональний підхід, виходять за його рамки економічного знання,
наближаючись до соціальних парадигм і виводячи на перший план не економічну, а
соціальну людину. Людину до кінця не визначену, яка формує свою поведінку не
тільки на основі чистої раціональності та економічної вигоди, а зокрема, і за
рахунок інших абстрактних факторів. Насамперед соціальні економісти
користувалися розробками економістів нового інституційного спрямування [8].
У міждисциплінарному
дослідженні новий інституціональний підхід необхідний для пояснення моделей
взаємодії мігрантів з середовищем. Застосування цього підходу структурує
контекст, в рамках якого відбувається комунікація між трудовими мігрантами та
спільнотою, що приймає. Тобто ми не розглядаємо окремо закони, традиції,
цінності, контролюючі фактори тощо, а об'єднуємо все це двома формами
кодифікації: формальними та неформальними інститутами.
В рамках дослідження
важливо, що різні соціальні інститути, встановлюють рамки взаємодій суб'єкта із
середовищем. Про це йдеться у підході Д. Норта як про «правила гри», у
суспільстві. Ці правила створені людиною [9].
Застосування підходу Д.
Норта здійснюється у сьогоднішніх соціологічних вимірах щодо мігрантів у
приймаючому співтоваристві. Серед низки робіт можна виділити роботи таких
дослідників, як Е. Лібанова. Дослідниця стверджує, що «роль інститутів
полягає в кількох функціях:
1)
вони зменшують невизначеність шляхом встановлення стійкої (хоча і не обов'язково
ефективної) структури взаємодії між людьми;
2)
вони формують можливості, які мають члени суспільства, і визначають рамки, у
яких люди взаємодіють один з одним;
3)
вони задають структуру спонукальних мотивів людської взаємодії та організують
взаємини між людьми;
4)
вони визначають та обмежують набір альтернатив, які є у кожної людини;
5)
вони мають вирішальний вплив на те, які саме організації виникають і як вони
розвиваються» [5, с. 28].
Ми спираємося на
розуміння того, що соціальні інститути не однорідні, а поділяються на два види
(формальні та неформальні). Інститути формальні включають політико-економічні
договори та юридично оформлені «правила гри». Ці правила, починаючи від
«конституції, статусів (законодавчих актів), законодавчих постанов та
розпоряджень, до індивідуальних контрактів й становлять загальні та конкретні
обмеження» [5, с. 28]. Неформальні інститути є «неписаними правилами», традиціями
та звичаями. «Виникаючи як засіб координації форм людської взаємодії, що стійко
повторюються, неформальні обмеження є:
1)
продовженням, розвитком і модифікацією формальних правил;
2) є соціально
санкціонованими нормами поведінки;
3)
внутрішньо обов'язковими стандартами поведінки людини» [7].
Теорія ризиків може
розглядатися у двох напрямках у рамках міждисциплінарного дослідження
міграційних процесів. Перший напрямок – вивчення перспектив соціальної
адаптації груп трудових мігрантів – визначає здатність мігрантів долати
міграційні ризики. При адаптації до умов нової території виникає альтернатива
вибору між успішністю трудової інтеграції та збереженням етнокультурної
ідентичності. Чим вищий рівень соціальних ризиків для етнічних мігрантів, тим
вища ймовірність розвитку процесу їхньої трудової адаптації за компенсаційним
сценарієм – етнічною ізоляцією чи сегрегацією; і навпаки – що нижчий рівень
соціальних ризиків, то вища ймовірність етнічної акомодації чи асиміляції
мігрантів. Водночас соціальні ризики підвищують рівень адаптивності мігрантів за
рахунок підвищення їхньої підприємницької активності. Другий напрямок дозволяє
звернутися до мотивації трудових мігрантів у зміні місця роботи. Теорія ризиків
дозволяє нам розглядати причини міграції, ґрунтуючись не лише на економічних, а
й на соціальних факторах.
Очевидно, що міграція
може розглядатися не просто як відповідь на економічну або політичну кризу, що
існує на даній конкретній території, а як соціальний проект, до якого включені
не тільки учасники міграційного процесу, але і все населення регіону відтоку
трудових ресурсів, оскільки трудові мігранти наділяються певним соціальним
статусом у регіонах, звідки вони виїхали. Теорія ризиків дає можливість
простежити причини та чинники формування цього соціального статусу.
Зупиняючись на загальному
теоретико-методологічному підході, запропонованому П. Безуглим в рамках
нової галузі соціологічного знання «соціологія міграції», слід підкреслити, що
«не тільки міграційний процес впливає на соціальну ситуацію у всіх сферах
суспільства та населення, що приймає та віддає, – (назвемо це «міграційний
чинник»), а й ситуація впливає на міграцію («міграційна функція»)» [1].
Обґрунтовуючи
міждисциплінарний статус соціології міграції, сучасні дослідники виділяють кілька
складових міграційного процесу: формування факторів мобільності, власне процес
міграційного переміщення та адаптацію мігрантів на новому місці. У цілому,
нині, вивчення соціальної адаптації мігрантів входить у структуру соціології
міграції як окреме соціологічне знання. А методологія мережного підходу, нового
інституційного підходу у соціології, теорії ризиків та людського капіталу не
виходить за теоретико-методологічні рамки сучасної соціології міграції.
Міграція населення як
зумовлене соціо-історичними умовами специфічне явище суспільної системи та
культури, обслуговує об'єктивні потреби існування та розвитку людського
суспільства та забезпечує колективний характер буття людей. Міграція, таким
чином, є проявом соціальної діалектики і тому вона стає предметом дослідження в
соціальній філософії. З одного боку, міграція безпосередньо відноситься до
людини: до проблеми її фізичного виживання, збереження її духовності та єдності
її духовної культури, свідомості її індивідуального та соціального буття та її
місця в історії. Адже саме людина та її особливості визначають специфіку
соціального пізнання. З іншого боку, людина не може бути зрозуміла поза
суспільством і міграція людей, що постійно проектують і практично оцінюють свої
дії по переміщенню в географічному і, як наслідок, соціальному просторі різними
способами впливає на суспільство (традиційне, сучасне, постсучасне).
Більше того, міграція
явно та імпліцитно інспірує створення суспільств з досі невідомим і
недослідженим етнічним та культурним, а часом і економічним розмаїттям, що
сприяє появі нових міжнаціональних громад як особливих соціальних груп, чия
ідентичність не визначається конкретним територіальним утворенням.
У соціальному просторі
ХХІ століття опозиції «центр-периферія», «столиця-провінція»,
«колонія-метрополія» не просто продовжують існувати, а стають основою сучасного
світу: є «безнадійні» периферійні країни, економіки та культури, а обрані
«центральні».
Перші запекло борються за місце у сьогоденні та майбутньому, культурному та соціальному ландшафті. Одним із способів такої боротьби є міграційна експансія. Другі намагаються протистояти їм, але не можуть обійтися без імпорту робочої сили, інтелектуального потенціалу, залучення населення дітородного віку для вирішення демографічної кризи та ін. Міграція, таким чином, стає одним із способів забезпечення виживання людства, однією з необхідних умов спільної діяльності індивідів. Тому дослідження механізмів впливу міграції на соціум є завданням, яке потребує ретельного вивчення.
Міграційні процеси обумовлені безліччю як об'єктивних чинників – специфічні історичні та національні умови життя країн, їх культурна своєрідність, особливості існування економіки, дії пануючої в суспільстві політичної еліти – так і суб'єктивними обставинами, багато з яких мають важко передбачуваний та суперечливий характер. Міграція включає в себе безліч різних чинників і структур людської життєдіяльності – соціальних, духовних, економічних, психологічних, історичних.
Необхідність осмислення цих взаємозалежностей у контексті існування сучасного суспільства, у контексті становлення цивілізації майбутнього, у контексті діалектики антропо- та соціоцентризму, нарешті, визначає конкретну актуальність теми дослідження – соціально-філософський аналіз сутності, детермінант та причин флуктуації міграційних потоків.
Соціально-філософська проблематика міграції за своїм складом включає основні філософські поняття та категорії (діяльність, існування, доля, процес, спосіб життя, простір, час, буття, особистість, влада, держава, історія, культура, форма, соціальне та індивідуальне, прогрес, життєвий світ, право, громадянське суспільство, політика, цінності, інтереси). Це вказує на те, що соціальна філософія нині звернена до філософських уявлень.
Водночас вона переважно зорієнтована на розуміння сучасних модифікацій дійсності, її актуальної проблематики та визначення перспектив розвитку. Необхідно наголосити на незмінній важливості філософського аналізу історичних процесів міграційності. Так, «примарність» міграційного досвіду, наукові онтології подорожей та мандрівок, тематика «вдома» та «дороги» – це загальнозначущі напрямки філософського аналізу. В іншому випадку відбудеться «скочування» соціальної філософії в соціологічну площину, яка не охоплює поняття суспільства з боку простору та часу, буття, еволюції, історії, держави.
Подальші наукові пошуки вбачаємо в обґрунтуванні соціально-філософського ракурсу дослідження міграційних процесів у традиційному, сучасному та постсучасному суспільствах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ / REFERENCES:
1.
Безуглий П. Г. Міграція як результат державної
освітньої політики в Україні за часів незалежності. Політичне життя. 2017. №4.
С. 4–7.
2.
Безуглий П. Г. Теоретичні засади дослідження
міграційних процесів. Політичне життя. 2018. №1. С. 5–13.
3.
Вербовий
М. Засади й перспективи міграційної політики ЄС та України. Українознавчий
альманах. 2012. Вип. 7. С. 89–92.
4.
Внутрішньо
переміщені особи: від подолання перешкод до стратегії успіху: монографія / О.
Ф. Новікова, О. І. Амоша, В. П. Антонюк та ін.; НАН України, ін-т економіки
промисловості. Київ,
2016. 448 с.
5.
Лібанова
Е. людський розвиток в україні: мінімізація соціальних ризиків. К.: Ін-т
демографії та соціальних досліджень ім. м.в. Птухи нан україни, 2010. 495 с.
6.
Ніколаєць
К. Внутрішня трудова міграція в Україні в 2014–2016 рр. Вісник КНТЕУ. 2017. №
3. С. 19–30.
7.
Пархоменко
Н. В. Міграційні процеси як філософська проблема:
теоретико-методологічні основи дослідження. Молодий вчений. 2018. № 3(55). С. 457–461.
8.
Сафонов Ю. М. Міграційна політика та міграційні
процеси в Україні. Інтелект XXI. 2015. № 3. С. 6–13.
9.
Слюсаревський М.М. Психологія міграції.
Кіровоград: ТОВ «Імекс ЛТД», 2013. 244 с.
10. Харламова
Г., Наумова М. Міграція як складова процесу формування людського капіталу
України. Економiка та держава. 2010. № 4. С. 32–36.
11. Шелюк В. Соціальна міграція: Етапи,
функції, типи. Перспективи. 2001. № 3 (15). С. 45–50.
12. Ярмистий М.М. Формування та особливості
функціонування інститутів державного регулювання міграційної політики України:
автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02. Чернів. нац. ун-т ім. Юрія
Федьковича. Чернівці, 2016. 20 с.
13. Ryndzak, O. (2017). International
migration of Ukrainian population: development trends and perspectives under
the conditions of European integration processes. Transformation of
international economic relations: modern challenges, risks, opportunities and
prospects: collective monograph / edited by M. Bezpartochnyi. Riga:
«Landmark» SIA. Vol.3. P.118–126.
14. Ryndzak, O. (2016). Theoretical and
methodological foundations of migration processes researches. Formation
strategy of economic structures: the tools and practices: collective monograph
/ edited by A. Berezin, M. Bezpartochnyi. Riga: «Landmark» SIA. P. 82–90.
Комментариев нет:
Отправить комментарий