ТРАНСФОРМАЦІЯ БАГАТОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ УГОРЩИНИ В ДВОПОЛЮСНУ (ЧАСТИНА ПЕРША)
УДК 340 (340.12+340.15+341)
Ткач, Дмитро, доктор політичних наук, Університет економіки та права «КРОК», проректор, кафедра міжнародних відносин та журналістики, професор (м. Київ, Україна), e-mail: ditkach2017@gmail.com, ORCID 0000-0002-6947-2036.
АНОТАЦІЯ
Ключовим елементом розбудови майбутньої демократичної правової держави в
постсоціалістичній Угорщині реформатори визначили створення багатопартійної
системи. При цьому вони розуміли, що боротьба кількох політичних партій за
владу є механізмом використання розбіжності інтересів з метою суспільного
прогресу, а багатопартійність є ефективним засобом виявлення різних підходів,
поглядів та переконань, способом їх гармонізації. За її допомогою інтереси та
здібності людей, взяті в їх органічній єдності й у боротьбі з іншими
інтересами, спрямовуються на вирішення актуальних проблем суспільного життя.
Саме через вибори до парламенту на мультипартійній основі нова політична
система набуває своєї легітимності.
Угорський досвід соціальних трансформацій на той час підтвердив: незважаючи на розбіжність
інтересів конкуруючих політичних партій більшість з них веде боротьбу за
членство в парламенті на основі загальних правил та існуючих норм. Таким
чином на початок ХХІ сторіччя в Угорщині
була сформована багатопартійна система, яка відповідала демократичним вимогам. За
більш ніж дванадцять років партії в Угорщині перетворилися на потужний фактор
як внутрішньої, так і зовнішньої політики.
Однак, вже у 2010 році суспільна думка все більше схилялася до право-консервативної ідеології головними елементами якої
є панування в країні є одна релігія, прерогатива угорської національної
меншини, яка проживає закордоном і вимога надання їй колективних прав, нетерпимість
до одностатевих шлюбів та сумнівів у праві на аборт. Саме ця ідеологія, якою
керується ФІДЕС – УГП привела до влади цю партію у 2010 року, і з того час і по
сьогоднішній день в Угорщині панує диктатура конституційної більшості в
Державних зборах, що дає можливість уряду В. Орбана
приймати будь-які закони на підтримку свого курсу, спрямованого на утвердження
в країні неліберальної демократії. Не зважаючи на гостру критику з боку
Брюсселя, політики угорської урядової коаліції, Будапешт і далі проводить свою лінію
на посилення державного управління інститутами демократії та реформу державного
сектора у бік централізації, повернення до консервативних традицій угорської
держави, згортання демократичних принципів правління та посилення авторитарних
тенденцій. Знову повернувши країну до авторитаризму, у якій багатопартійна
система, що прийшла на зміну комуністичній однопартійній, знову
трансформувалася у диктатуру конституційної більшості в Державних зборах і вже
протягом дванадцяти років домінує в державі.
Ключові слова: Угорщина, багатопартійна система,
Державні збори, ФІДЕС – УГП, диктатура конституційної більшості, правоконсервативна
ідеологія, авторитаризм.
TRANSFORMATION OF THE HUNGARIAN MULTIPARTY SYSTEM INTO A BIPOLAR ONE (PART ONE)
Tkach, Dmytro, Doctor of Political Sciences, «KROK» University (Kyiv, Ukraine), Vice-Rector, Department of international relations and journalism, Professor, e-mail: ditkach2017@gmail.com, ORCID 0000-0002-6947-2036
SUMMARY
Reformers identified the creation of a multi-party system
as a key element in building a future democratic state based on the rule of law
in post-socialist Hungary. At the same time, they understood that the struggle
of several political parties for power is a mechanism for using divergent
interests in the purpose of social progress, and that the multiparty system is
an effective means of identifying different approaches, views and beliefs, and
a way to harmonize them. It helps to channel the interests and abilities of
people, taken in their organic unity and in the struggle against other
interests, to solve urgent problems of public life. It is through parliamentary
elections on a multi-party basis that the new political system gains its
legitimacy.
The Hungarian experience of social transformation at that
time confirmed that despite the divergent interests of competing political
parties, most of them compete for parliamentary membership on the basis of
common rules and existing norms. Thus, by the beginning of the twenty-first
century, Hungary had established a multi-party system that met democratic
requirements. For more than twelve years, parties in Hungary have become a
powerful factor in both domestic and foreign policy.
However, already in 2010, public opinion was increasingly
leaning towards a right-wing conservative ideology, the main elements of which
are the dominance of one religion in the country, the prerogative of the
Hungarian national minority living abroad and the demand for collective rights,
intolerance of same-sex marriage and doubts about the right to abortion. It is
this ideology, which is guided by Fidesz-UHP, that brought this party to power
in 2010, and since then and to this day, Hungary has been ruled by the
dictatorship of the constitutional majority in the National Assembly, which
allows the government of V. Orban to pass any laws in support of its course
aimed at establishing illiberal democracy in the country. Despite Brussels'
sharp criticism of the Hungarian government coalition's policy, Budapest
continues to pursue its line of strengthening the state management of
democratic institutions and reform of the public sector towards centralization,
returning to the conservative traditions of the Hungarian state, curtailing
democratic principles of government and strengthening authoritarian tendencies.
Once again, he returned the country to authoritarianism, in which the
multi-party system that replaced the communist one-party system was transformed
into the dictatorship of the constitutional majority in the State Assembly and
has dominated the state for twelve years.
Keywords: Hungary, multi-party
system, State Assembly, Fidesz-UHP, dictatorship of the constitutional
majority, right-wing conservative ideology, authoritarianism.
Постановка проблеми. Угорщина, яка спромоглася, не дивлячись на своє соціалістичне минуле, досить швидко увійти в європейський економічний та безпековий простір, певний час слугувала для України гарним прикладом політичних і суспільно – економічних трансформацій. Однак на початку ХХІ сторіччя в суспільно – політичному житті країни відбулися суттєві зміни. Завдяки право-консервативній ідеології партії ФІДЕС – УГП вдалося мобілізувати переважну більшість електорату і створити конституційну більшість у Державних зборах Угорщини. Що дало можливість В. Орбана приймати будь-які закони на підтримку свого курсу, спрямованого на утвердження в країні неліберальної демократії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Даний напрям наукового дослідження можна спостерігати серед
таких українських дослідників, зокрема О.
Андрусенко, М. Піскотін, М. Держалюк, Д. Ткач, А. Колодій, В.
Копєйчиков та С. Лисенкова. Більш докладно ця
проблематика розглядалася в Угорщині наступними вченими: Т. Фріц, Ж. Енеді, А. Корошені, Л. Кері,
Г.М. Біхарі, Enyedi Zs., Körösényi A., Fricz T., Lengyel L., Jenne E., Palata L., Tőkéczki L.
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. В українській науковій літературі практично в комплексі не досліджувалася ця проблема. Особливо з позиції аналізу трансформації багатопартійної системи Угорщини в диктатуру конституційної більшості в Державних зборах партії ФІДЕС – УГП. Хоч заради справедливості потрібно відмітити, що деякі питання сучасної політичної системи Угорщини українські дослідники аналізували в окремих наукових доробках.
Формулювання основних цілей статті. Метою даного наукового дослідження є з’ясування перетворення Угорщини із демократичної в авторитарну державу з усіма ознаками неліберальної демократії.
Виклад основного матеріалу. Розпочати дослідження політичного режиму в Угорщині варто із становлення та розвитку в країні багатопартійної системи. На формування й розвиток нової багатопартійної системи в Угорщині суттєво вплинули окремі інституціональні фактори.
По-перше, деяка кількість населення поділяла ідеологічні
позиції соціалістичного режиму або була пов'язана з його організаційними та
матеріальними ресурсами, тож стала базою для партій лівого напряму.
По-друге, масові рухи за демократію, що набули значного
розвитку в середині 80-х років, зумовили створення різноманітних партій
наприкінці 80-х.
По-третє, реанімація так званих історичних партій, які
де-юре не були розпущені чи заборонені, але де-факто перестали існувати
наприкінці 40-х років.
По-четверте, на формування і розвиток багатопартійної
системи парламентсько-президентської республіки серйозно вплинули вибори до
Державних Зборів УР – надзвичайно потужний стимул для створення політичних
партій.
Все це дало змогу вже на початковому етапі становлення демократичного суспільства в Угорщині (1989–1990) створити 65 партій, які репрезентували практично весь традиційний політичний спектр. Серед них угорські вчені-політологи виокремлюють такі напрями: консервативно-лівий, соціалістичний, соціал-демократичний, соціал-ліберальний і радикальнодемократичний, правоцентристський, народно-демократичний та консервативно-правий, християнський [1, с. 212]. Певна річ, що до 2011 р. деякі політичні партії зникли з політичної арени Угорщини, але основні партії, сформовані наприкінці 80-х років – Угорський демократичний форум (УДФ), Союз молодих демократів (ФІДЕС) – Угорський громадянський союз (ФІДЕС – УГС), Угорська соціалістична партія (УСП), ХДНП у 2011 р. зберегли провідні позиції і вплив на суспільство. Політична палітра угорського політикуму на сьогоднішній день виглядає наступним чином.
З чого ж розпочалася в Угорщині розбудова багатопартійної системи? Близько 200 відомих угорських громадських діячів, письменників, учених, серед яких переважали політологи, економісти, історики та філософи, зібралися 27 вересня 1987 р. в селі Лакітелек. Головним питанням цього зібрання наразі стало обговорення актуальних проблем і їх вирішення. Присутні одностайно погодилися з необхідністю створення організації, ідеологічною основою якої мають служити, християнські та ліберальні цінності. Відразу було застережено, що ця організація є центристською, поміркованою політичною силою, метою якої є демократизація угорського суспільства. Учасники форуму прийняли звернення до угорського народу. Саме з цієї події розпочинається активна діяльність Угорського Демократичного Форуму (УДФ), який з часом став впливовим чинником угорського політичного життя. УДФ вже в січні 1988 р. виступив з вимогою проведення вільних демократичних виборів до парламенту, що було підтримано іншими партіями та рухами.
Загалом 1988 р. став роком
відродження багатопартійної системи в Угорщині. І хоча більшість партій до
листопада 1989 р., тобто до прийняття закону про громадські організації,
боялися називати себе партіями, це не применшувало їх активності та дій,
пов'язаних з відкритою опозицією до влади. Знову активізувалися так звані
історичні партії, які діяли в країні по закінченні Другої світової війни,
зокрема Незалежна партія дрібних господарів (НПДГ), Соціал-демократична партія
(СДП). НПДГ очолив Й. Тордян, досить галасливий і популістський політик
правонаціоналістичного спрямування. Саме він був ініціатором проведення акцій
протесту проти політики Чаушеску щодо угорської національної меншини Румунії,
демонстрації 23 жовтня, пов'язаної з подіями 1956 р. Інші політичні партії
та рухи підтримали ці акції.
На той час організаційно сформувалися Союз вільних демократів (СВД), започаткований від празької “Хартії-77”, котрий дотримувався ліберально-демократичних поглядів, Союз молодих демократів (СМД), який практично поділяв ті ж самі ідеологічні цінності, що й СВД. Ці дві у майбутньому досить впливові партії із самого початку заявили про свою антикомуністичну, антисоціалістичну позицію і вступили у відкриту конфронтацію з існуючим режимом.
Керівництво УСРП не було готове до такого повороту подій. Новий генеральний секретар ЦК партії К. Грос, який замінив на цьому посту Я. Кадара, у своїх виступах припустився досить суттєвих помилок, які з обуренням були сприйняті громадськістю. Так, в одному з виступів він прогнозував можливість термідора як альтернативи “анархії та хаосу”. Це тільки посилило недовіру до партії, відштовхнуло від неї тих, хто ще вагався, та згуртувало табір супротивників.
Угорська опозиція, на відміну, скажімо, від польської, не була такою масовою та популярною. Однак заява К. Гроса стала імпульсом для її консолідації на платформі протидії УСРП як центру, небезпечного гальмуванням реформ. Тому всі подальші реформаторські ініціативи партії, у тому числі визнання багатопартійності, записувалися не в актив партії, а опозиції, яка зуміла переконати суспільну думку в тому, що процес демократизації у країні розвивається вже під тиском знизу, тому влада змушена йти на поступки.
Утім, у самій УСРП було достатньо реформаторів, які зсередини провадили лінію на перетворення партії із соціалістичної на соціал-демократичну. Важливим моментом у цьому процесі стало оприлюднення 28 січня 1989 р. висновків спеціальної комісії ЦК УСРП (це зробив І. Пожгаї) щодо переоцінки подій 1956 р. Згідно з цими висновками це була не контрреволюція, а “народне повстання, яке набуло форми боротьби за національну незалежність”. Ця переоцінка спричинила кінець УСРП як партії авангардного типу, обтяженої державними владними повноваженнями. Під тиском громадськості партія змушена була заявити 11 лютого 1989 р. на своєму пленумі про підтримку багатопартійної системи та вільних виборів, а також про свою готовність взяти участь у виборах на конкурентній основі [2, с. 227]. Такі кроки комуністів-реформаторів, спрямовані на демократизацію суспільства, дали потужний поштовх до повалення тоталітарного суспільства, ще раз засвідчили, що соціалізм в Угорщину був привнесений на багнетах Радянської армії. Навіть усередині УСРП соціалістична ідея не мала підтримки більшості членів партії. Так, через десять років, що минули після зазначених подій, Д. Хорн, один з лідерів партії, а потім керівник Угорської соціалістичної партії, скаже: “Зміна системи стала таким керованим згори процесом, в якому відіграла свою роль як економічна реформа 1968 р, так і та обставина, що Угорщина–єдина з країн-членів Варшавського договору підтримувала відкриті відносини із Заходом, з європейською співдружністю. Реформатори у нас ніколи не переводилися, і, правду кажучи, ми ніколи не хотіли, щоб вони зникли. Ми активно брали участь у гельсінському процесі, ми перші і єдині порушили питання про можливість контактів з НАТО, запровадили міжнародні паспорти, встановили дипломатичні відносини з Південною Кореєю. Ці кроки були неможливі для будь-кого з наших сусідів. Все це було в наших рішеннях тієї пори, враховуючи і відкриття кордонів” [3].
У березні — жовтні 1989 р. в Угорщині активно відбувалася так звана мирна переговорна революція. З ініціативи Незалежного форуму юристів (формально “нейтральної” організації, що побачила слабкість розрізнених опозиційних сил і небезпеку можливого маніпулювання ними з боку УСРП) 22 березня 1989 р. було створено Опозиційний круглий стіл (ОКС). Його членами стали Товариство друзів Байчи-Жилінскі, СМД, УДФ, СВД, НПДГ, Угорська народна партія (УНР), Соціал-демократична партія (СДП) і Демократична ліга незалежних профспілок, а згодом і Християнсько-демократична партія (ХДП). ОКС став першим важливим, інституційно оформленим об'єднанням опозиційних сил, що дало змогу їм виступити єдиним фронтом. Їхня формальна єдність змусила УСРП відмовитися від колишньої тактики вести з ними переговори поодинці і використовувати ситуацію на свою користь.
Опозиційне об'єднання, хоча воно
і виявилося нетривалим, відіграло важливу роль у становленні нової угорської
демократії.
Значення ОКС полягає в тому, що, продемонструвавши єдність сил опозиції, він став гідною противагою тоталітарній партійній владі, виявився здатним вести з нею конкретні переговори і досяг домовленості з багатьох ключових питань переходу до демократії. ОКС поставив під сумнів легітимність Державних Зборів скликання 1985 р. і висловив думку, що вони не можуть виконувати роль Конституційних зборів, чого домагалися комуністи, які бажали скоріше зафіксувати свою провідну роль і в майбутній Конституції країни. На думку представників ОКС, існуючий парламент мав право ухвалити лише тимчасову Конституцію і розробити правила тільки для переходу до плюралістичної демократії.
Під тиском реформаторських сил всередині УСРП і за її межами уряд пристав на ці умови, після чого представники 9 партій і рухів ОКС, а також УСРП із традиційними громадськими організаціями і рухами утворили єдиний Національний круглий стіл (НКС). 10 червня 1989 р. було підписано першу принципову угоду про початок майбутніх політичних переговорів стосовно проблем переходу до демократичного суспільства.
З огляду на те, що НКС хоча і ставав поряд з парламентом важливим, фактично владним органом перехідного періоду, але насправді юридично не мав повноважень Конституційних зборів, сторони дійшли згоди, що круглий стіл не може виконувати практичні правові функції. Проте після гострих дискусій НКС усе-таки взявся за підготовку остаточних юридичних текстів щодо формулювання основних, так званих наріжних, принципових законів.
Робота НКС тривала в два етапи. До 16 липня 1989 р. (тобто до дня урочистого перепоховання останків І. Надя, у якому взяло участь багато людей) протягом трьох місяців лише узгоджувалися позиції і розроблялися умови переговорів між УСРП і опозицією. Згодом учасники круглого столу, характеризуючи цей етап, зазначали, що атмосфера на засіданні була напруженою, “з обох сторін почувалася величезна непевність” у діях, і хоча всі усвідомлювали важливість моменту, відчувався “дух тимчасовості, якоїсь нереальності і навіть атмосфера сюрреалізму”. Прихильники опозиції не вірили в реальність укладених угод, сумнівалися в довговічності позицій лідерів УСРП.
На другому етапі переговорів у рамках НКС ще три місяці узгоджувалися позиції УСРП і НКС, у процесі яких завдяки представникам УДФ як найбільш виваженої і поміркованої політичної сили вдалося досягти прогресу. Лідери УДФ, які прагнули компромісу, успішно виконали роль інтегратора, але при цьому “послідовно домагалися намічених цілей”. Поряд з ними важливу роль відіграли наполегливість і радикалізм СМД і СВД. У результаті було досягнуто згоди з УСРП з ряду принципових стрижневих і злободенних питань.
Під час роботи круглого столу сторони погодили позиції з проблем економіки, домовилися про внесення необхідних змін до Конституції, про діяльність політичних партій і забезпечення мирних умов для переходу до демократії. Стосовно проведення виборів до парламенту, визначення повноважень Президента країни і конкретних модифікацій Основного Закону позиції сторін не збігалися. Але була досягнута домовленість про запровадження інституту президентства, визначення терміну проведення виборів, про розпуск так званої робочої охорони (по суті партійної міліції), про заборону діяльності парторганізацій на робочих місцях та ін. Усе це означало, що з першорядних для майбутнього країни питань сторонам удалося виробити в цілому погоджені позиції.
18 вересня 1989 р. переговорний процес завершився і за його підсумками було підписано відповідну угоду. СВД і СМД не поставили своїх підписів під документом, мотивуючи це небажанням укладати угоди з УСРП. Насправді вони прагнули не допустити всенародного обрання Президента Угорщини, побоюючись, що цю посаду може зайняти І. Пожгаі, авторитетний представник УСРП. Національний круглий стіл у підсумку виконав свою відповідальну місію, домігшись юридичного закріплення умов мирного переходу до постсоціалістичної демократії, а разом з тим і ролі Конституційних зборів, тому що вироблені ним “наріжні закони”, а точніше відшліфовані у процесі переговорів тексти законопроектів уже на початку жовтня 1989 р. були затверджені Державними Зборами Угорщини. Актом підписання угоди в інтересах досягнення загальної національної згоди і вироблення умов мирного переходу “оксамитова переговорна революція” в Угорщині наблизилася до свого завершення і країна прийшла до парламентських виборів уже на нових політичних засадах.
У жовтні 1989 р. відбувся ХІV з'їзд УСРП, який першим серед комуністичних партій Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) заявив про розпуск партії комуністичної орієнтації та про створення соціалістичної партії європейського зразка — Угорської соціалістичної партії (УСП). У прийнятій програмі партія оголосила себе частиною руху за демократичний соціалізм, політичною організацією, яка відстоює інтереси людей найманої праці. УСП підтримала також концепцію Соцінтерну.
На березень 1990 р. – час, коли були проведені перші демократичні вибори до Державних Зборів Угорщини, на політичній арені панувала добре структурована опозиція. Соціалісти та інші ліві сили на їхньому тлі виглядали досить невпевнено. Тому й не дивно, що перемогу на виборах отримав Угорський демократичний форум – 42,75 % голосів, а УСП – 8,55 %, інші ліві партії до парламенту не увійшли.
Таким чином, вже на початковому етапі становлення демократичного суспільства (1989–1990) в Угорщині було створено 65 партій, які репрезентували практично весь традиційний політичний спектр. Серед них угорські вчені-політологи виокремлюють такі напрями: консервативно-лівий, соціалістичний, соціал-демократичний, соціал-ліберальний і радикально-демократичний, правоцентристський, народно-демократичний та консервативно-правий, християнський [4].
Певна річ, що до 2000 р. деякі політичні партії зникли з політичної арени Угорщини, але основні партії, сформовані наприкінці 80-х років – Угорський демократичний форум (УДФ), Союз молодих демократів – Угорська громадянська партія (СМД — УГП), Угорська соціалістична партія (УСП), Союз вільних демократів (СВД) у 2003 р. зберегли провідні позиції і вплив на суспільство.
Демократична Угорщина успадкувала від колишніх авторитарних режимів не тільки “партію-спадкоємницю”, а й глибоко укорінене протистояння між “західництвом” і “популізмом” — ідейними течіями, які досить проблематично вписуються у “право-лівий” континуум [5, с.102].
В умовах демократизації спадкоємцями першого з них стали Союз вільних демократів (СВД), Союз молодих демократів (СМД), а також Республіканська партія (РП) і Ліберальний альянс — Партія підприємців (ЛА — ПП), які виникли пізніше, а другого — Угорський демократичний форум (УДФ) і Партія угорського життя і справедливості (ПУЖС), Християнсько-демократична народна партія (ХДНП) і Незалежна партія дрібних господарів (НПДГ). Який з цих “блоків” варто зарахувати до “правих”, а який — до “центру”? Риторика багатьох угорських політиків, так само як і модель коаліційної поведінки, що спостерігається, наводить на думку, що в “центрі” перебуває СВД, який увійшов після виборів 1994 р. до уряду, очолюваного соціалістами. Але чи буде такий висновок правильним з точки зору порівнянності даних? Очевидно, ні.
На виборах як 1990 р., так і 1994 р. соціально-економічна програма УДФ і його союзників була досить поміркованою і передбачала лише дуже поступове зниження регулюючої ролі держави в економіці у поєднанні із соціальною підтримкою бідних прошарків населення. Варто зазначити, що ПУЖС, яка свого часу відокремилася від УДФ, була єдиною партією, що виступила 1994 р. за перегляд підсумків приватизації. І навпаки, СВД і особливо СМД відстоювали концепцію “ринкового радикалізму” і вимагали прискорення економічних реформ. Саме цей “прозахідний блок”, як випливає із вищезазначеного, варто було визнати “правим”. Інша річ, що УДФ і його союзники найбільш послідовно дотримуються антикомуністичних позицій. Але цей антикомунізм фокусується не на економічному аспекті “лівизни”, а на авторитаризмі колишнього режиму і його “антинаціональному” характері. А це проблеми, що не стосуються безпосереднього “право-лівого” континууму, у рамках якого “популістський блок” виявляється “центром”.
Угорські вчені Т. Фріц, Ж. Енеді, А. Корошені, Л. Кері, Г.М. Біхарі [6, 7, 8, 9], аналізуючи багатопартійну систему в Угорщині, також розглядають її в контексті партійних угруповань, а не окремих партій. Враховуючи їхні підходи, а також вищенаведене щодо поділу партій в Угорщині, автор зробив спробу запропонувати власне бачення політичної палітри угорського політикуму. Для такого умовного поділу ми враховували типології партій, їхню самоідентифікацію, ідеологію, суспільну базу, передвиборну програму, парламентську роль, а також відносини між партіями. Водночас, зважаючи на умовність такого поділу, партія, яка розташована на правому спектрі одного партійного угруповання, може бути ближчою до партії лівого спектра сусіднього угруповання, ніж до якоїсь партії цього угруповання. Це особливо характерно в ситуації, коли після виборів виникає потреба у створенні коаліційного уряду.
Національно-консервативні сили. Консервативні сили в більшості європейських країн виступають серед провідних гравців на політичній сцені. Дещо запізнілий, порівняно із західноєвропейським, процес становлення громадянського суспільства в Угорщині, а також специфіка історичного розвитку країни у ХХ ст. є причиною того, що консерватизм в Угорщині невіддільний від національної ідеї.
Підтвердженням цього є діяльність Угорського
демократичного форуму, угор. Szabad
Demokraták Szövetsége — MDF — правоцентристська християнсько-демократична
партія в Угорщині, заснована в 1987 році.
Партія набула велику популярність на при кінці 1980-х та на початку 1990-х та отримала 24,7% голосів і провівши 164 депутати до Державних зборів Угорщини на виборах 1990 року. Що дозволило їм сформувати уряд на чолі з Йожефом Анталом, який був прем'єр-міністром Угорщини з 23 травня 1990 до своєї смерті 12 грудня 1993 року. Його наступником став Петер Борош який пропрацював на цій посаді до 15 липня 1994.
На виборах до ДЗ 1994 року партія виборола тільки
11,74% та 4 депутатських місць у одномандатних виборчих округах, провівши лише
38 депутатів до парламенту.
На виборах до ДЗ 1998 року УДФ отримала лише 3,1 % голосів але по одномандатних виборчих округах зуміла
провести до законодавчого органу країни 17 депутатів, що дозволило їм у
1998-2002 увійти до складу правлячої
коаліції на правах молодшого партнера партії ФІДЕС.На виборах 2006 року партія провела до
парламенту лише 11 депутатів. На виборах у Європарламенту 2009 року партія
отримала 5,31% голосів і провела одноо депутата, — Лайоша
Бокроша, який також став партійним кандидатом на посаду
прем'єр-міністра на парламентських виборах 2010 року. Тим часом, на виборах
партія не зуміла пройти до національного парламенту.
Під час зміни режиму 1990 р. основною силою цієї групи був Угорський демократичний форум (УДФ), який зміг створити собі імідж “спокійної сили” [10,с.121].
Саме обіцянка здійснити радикальні політичні
та суспільно-економічні зміни нерадикальними методами прихилили значну
кількість голосів, зокрема й виборців з лівими симпатіями, на користь цієї
партії. Втім, не зовсім вдале врядування, занадто різнорідна членська структура
та відсутність щонайменшого компромісу всередині партії спричинили її
поступовий занепад. До того ж смерть лідера партії — прем'єр-міністра
Й. Анталла — стала непоправною втратою для партії. Таким чином, вже на
виборах 1994 р. партія не змогла здобути й половини голосів порівняно з
попередніми виборами. Поразка партії на виборах 1994 р. гострі дискусії
всередині УДФ, що й призвело до її розколу. Створена в результаті цього
Угорська демократична народна партія стала першою спробою формування новітньої
політичної сили, яка б уникала крайнощів і провадила “раціональну” політику.
У той час як малі праві партії боролися між собою за голоси виборців, під прапором об'єднання правих сил був організований і поступово набирав сили ФІДЕC. Згодом ФІДЕC додав до своєї назви також “Угорська громадянська партія” (УГП), маючи на увазі новий політичний дискурс на створення громадянського суспільства та виходячи з реалії поступового старіння керівництва партії. Користуючись політичним моментом, партія на виборах 1998 р. змогла привернути до себе голоси виборців християнсько-консервативних сил, незадоволених розрізненістю їхніх партій, а також голоси виборців Союзу вільних демократів, які були незадоволені фактом участі їхньої партії в попередній урядовій коаліції під проводом соціалістів. Ставши 1998 р. основною партією урядової коаліції, керівництво ФІДЕC –УГП активно здійснювало політику, спрямовану на створення сильної політичної правої сили, яка б об'єднала розрізнені партії правого крила, що поступово втрачали свій вплив.
У результаті виборів 1998 р. необхідність коаліційного уряду дала змогу Незалежній партії дрібних господарів (НПДГ) увійти до складу кабінету міністрів. Втім, добре продуманий керівництвом ФІДЕC–УГП тактичний хід — прийняття державного бюджету на два роки — зробив голоси депутатів НПДГ не суттєвими для реалізації політики основної урядової партії. До того ж після прийняття дворічного бюджету керівництво ФІДЕC –УГП дало чітку вказівку правоохоронним і контролюючим органам виявити порушення і зловживання владою з боку керівництва НПДГ. Проведені перевірки підтвердили підозри молодих демократів і виявили безліч правопорушень з боку тих високопосадовців, які прийшли до влади з мандатом НПДГ. Як результат, значна частина державних службовців — членів Незалежної партії дрібних господарів стала членами ФІДЕC–УГП. НПДГ фактично розпалася, про що засвідчили результати виборів 2002 р.
Створення спільного виборчого списку двох партій ФІДЕC - УГП та УДФ дало змогу здобути 41,07 % голосів і збільшив своє представництво в парламенті з 147 депутатів до 164. Успіх тактики виборчої кампанії 2002 р. був безсумнівним.
У повній мірі керівництво ФІДЕС –
УГС скористалося провальною політикою соціалістів і на виборах 2010 року
отримали 262 мандати із 386 та, таким чином, має конституційну більшість у
Державних зборах.
Наступні вибори в Державні збори Угорщини пройшли 6 квітня 2014. Вони стали першими виборами після прийняття нової Конституції Угорщини, що набула чинності 1 січня 2012 року. І знову упевнену перемогу здобув блок партій «ФІДЕС»-УГП та ХДНП (44,87 % голосів), отримавши 133 зі 199 місць у парламенті.
8 квітня 2018 пройшли наступні вибори до Державних
зборів Угорщини. І знову
найбільше голосів отримала коаліція партій «ФІДЕС»-УГП та ХДНП на чолі з Віктором Орбаном із
результатом 49,51 %, а це 133 депутата із загальної кількості 199.
Вибори до Державних Зборів Угорщини 3 квітня 2022 р.
завершилися перемогою правлячої коаліції «ФІДЕС»-УГП та ХДНП, яка отримала 68% голосів виборців і здобула 135 депутатських мандатів з
199.
Партії політичного католицизму. Політичний католицизм у деяких країнах зародився в останньому десятиріччі ХІХ ст. після відповідної папської енцикліки, яка була відповіддю на посилення впливу ліберальних і соціалістичних ідей. У європейських державах із сильною християнською традицією ці партії після об'єднання з консерваторами стали впливовими чинниками політичного життя і часто беруть участь в урядових коаліціях. В Угорщині у 90-х роках це партійне угруповання було представлене єдиною самостійною політичною партією – Християнсько-демократичною народною партією (ХДНП). При створенні ХДНП заявила про правонаступництво стосовно Демократичної народної партії 1947 р., оскільки керівники ХДНП замолоду були членами Демократичної народної партії. На виборах 1990 р., незважаючи на певну затримку на старті, завдяки поміркованій виборчій риториці партія здобула достатньо голосів, аби увійти до складу коаліційного уряду. Втім, відповідальність за невдалі дії уряду та сірість керівництва партії перешкодили на наступних виборах 1994 р. розкрити той 10–15 % виборчий потенціал, який був у запасі ХДНП. Після виборів 1994 р. серед керівництва партії розпочалися жорсткі суперечки, які призвели до взаємних звинувачень і судових позовів, що фатально позначилося на авторитеті партії. Частина членів партії перейшла до СМД–УГП. Партія не виправила ситуацію і до виборів 2002 р., коли самостійно вже навіть не наважилась виставити партійний список. Таким чином, ХДНП протягом двох парламентських циклів була парламентською, протягом наступних двох- позапарламентською партією.
Розпочинаючи з 2010 року християнські демократи створили коаліцію із «ФІДЕС»-УГП, цей альянс для них став надзвичайно успішним, це дало можливість ХДНП увійти в Державні збори Угорщини і у 2014, 2018, 2022 роках. Очевидно, можна зробити висновок, що католицизм у самостійних політичних рамках в Угорщині надовго перестав існувати у той же час керівництво партії це влаштовує, оскільки представленість у ДЗ надає багато преференцій і слугує росту авторитету ХДНП в суспільстві.
Угруповання аграрних партій. Аграрні партії представляють інтереси різних прошарків населення, діяльність і життя яких пов'язані із сільським господарством. Серед цих прошарків найбільш вагомі дрібні й середні землевласники, які в угорській історії відомі під назвою дрібних господарів. Поняття “дрібний господар” об'єднувала в угорських реаліях власників дуже різних за розмірами та цінністю земельних ділянок. В угорській політичній термінології поняття “дрібний господар” означає нині радше належність до конкретної політичної партії, ніж наявність земельної ділянки. Аграрні партії, які будують свою програму і діяльність, спираючись на інтереси дрібних власників, за своєю сутністю центристські. З одного боку, вони з понятійної точки зору є консервативними, сутність їх добре відображена у девізі “Бог, батьківщина та родина”, з іншого — вони надто чутливі до соціальної проблематики. Тому політичне спрямування цих партій у конкретну історичну епоху залежить від того, який з цих двох елементів на певний момент важливіший.
Угорське селянство завдяки специфічному історичному розвиткові є дуже структурованим суспільним прошарком. У певні історичні моменти навіть селянська біднота мала свою політичну партію. Напочатку 1990 років у політичному житті Угорщини помітну роль відігравала Незалежна партія дрібних господарів(НПДГ). Заснована в 1908 році під назвою «Спілка дрібних землевласників Угорщини». У жовтні 1909 року перейменована в «Партію дрібних господарів і хліборобів». У 1956 році діяльність партії була припинена, а у 1990 році знову поновлена. На виборах в Державні збори уміло використала давню тугу колективізованого селянства за власною землею. І хоча передвиборну обіцянку щодо повної реституції земель слід розглядати безвідповідальною, саме вона змогла мобілізувати основні маси виборців на селі, які забезпечили партії третє місце на виборах 1990 р. вона набрала 11,73 % голосів і отримала 44 мандати. Разом з Угорським демократичним форумом і Християнсько-демократичною народною партією брала участь у формуванні першого демократичного коаліційного уряду Угорщини.
Проте керівництво партії постійно вело жорстоку міжосібну боротьбу. Прихід Й. Тордяна до керівництва партії знаменував небувалу для демократичної партії концентрацію влади в руках її керівника. Саме він оголосив 1992 р. про вихід партії з урядової коаліції, хоча більшість депутатів партійної фракції не пішла за ним. Міністри та державні секретарі уряду Й. Анталла спробували створити альтернативну партію дрібних господарів, однак вона здобула на виборах 1994 р. лише 0,82 % голосів. 1998 р. партія під керівництвом Тордяна отримала найкращий виборчий результат, виборовши майже 14 % голосів це дало можливість створити урядову коаліцію «ФІДЕС»-УГП та НПДГ. Дрібні господарі отримали в уряді В.Орбана 4 міністерські портфелі і 48 депутатських мандатів, налічувала 80 тисяч членів (1998). Невдала участь партії в коаліційному уряді з молодими демократами, в результаті якої лідер партії вийшов зі складу уряду, глибока аграрна криза та постійні внутрішньопартійні суперечки призвели до найгіршого виборчого результату партії 2002 р. З 2002 року в парламенті не представлена. Чисельність і вплив партії різко скоротилися. У 2022 році підтримка партії була менше одної десятої відсотка.
Цікавою є також доля Аграрного союзу. Створений 1990 року на базі реформаторського крила Угорської соціалістичної робітничої партії Союз не зміг потрапити до першого вільно обраного парламенту, оскільки отримав лише 3 % голосів. На наступних виборах, перебуваючи у складі ліберального блоку, союз здобув лише 2 % голосів. 13 січня 1998 року Аграрний союз підписав угоду про співпрацю на виборах з УСП. Відповідно до цієї угоди АС не висував незалежних кандидатів в депутати, натомість чотири з перших 75 місць у національному списку УСП отримали кандидати від Аграрного союзу, усі з яких увійшов до парламенту. АС міг самостійно висувати кандидатів на виборах 2002 року, але він уклав угоду про виборчу співпрацю з новоствореною Партією центру та ХДНП. Цей альянс на виборах отримав 3,9% і до Державних зборів не пройшов. Незважаючи на те, що термін дії угоди про співпрацю з УСП закінчився, кілька членів Аграрного союзу балотувалися у списках соціалістів, серед яких Імре Немет став міністром сільського господарства в уряді Медьєші, сформованому після перемоги соціалістичної партії на виборах. Він зміг обіймати посаду в першому уряді Дюрчаня до 1 травня 2005 року. AС був перетворений з партії на асоціацію в 2002 році, деякі з її членів приєдналися до УСП, тоді як деякі продовжили свою кар’єру офіційно як позапартійні .На виборах 2006 року вони знову балотувалися в альянсі з соціалістами, але на виборах до місцевих органів влади також висували кандидатів індивідуально, тепер як асоціація. У подальшому АС у формі асоціації припинив свою діяльність.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ / REFERENCES:
2. Fricz T. Pártok és pártrendszerek
Magyarországon. A politikatudomány arcai. — Bp.: Akadémiai kiadó,
1999. Old. 223 - 237.
3. Népszabadság. 1999. Október, 09.
4. Pártprogramok és dokumentumok. Magyarország Politikai Évkönyve.
Bp.: Demokrácia Kutatások, 1999. Оld. 491–616.
5. Bozóki A., Körösényi A., Schöpflin G. Post-Communist Transition:
Emerging Pluralism in Hungary. L., 1992. 239 р.
6. Fricz T. A magyarországi pártrendszer 1987–1995. Bp.: Cserépfalvi,
1966. 318 о.
7. Enyedi Zsolt, Körösényi András. Pártok és pártrendszerek. Bp.:
Osiris, 2001. 365 о.
8. Kéri L. Tiz év probaidő. Bp.: Helikon, 1998. 281 о.
9. Bihari М. Parlamentarizmus. Kritika.1990. № 7. Old. 36–38.
10. Tőkéczki László: Magyar konszervatizmus – hagyomány és a jelenkor. Bp.: Battyáni Alapitvány,
1994. 359 о.
Комментариев нет:
Отправить комментарий