2023/03/10 ЗМІСТ

2023/03/09

Peresypkina, Iryna (2023). THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR AND THE EVOLUTION OF THE INTERNATIONAL SECURITY ARCHITECTURE. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 03 (39)

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ТА ЕВОЛЮЦІЯ АРХІТЕКТУРИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

УДК 321.7:327.5

Пересипкіна, Ірина, кандидат політичних наук, доцент, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Україна, Харків), кафедра міжнародних відносин, міжнародної інформації та безпеки, e-mail: iryna.peresypkina@karazin.ua

АНОТАЦІЯ

Розглянуто вплив російсько-української війни на еволюцію архітектури міжнародної безпеки. Аналізуються ключові аспекти конфлікту, такі як військові операції, дипломатичні заходи, економічні санкції та гуманітарні наслідки, з метою визначення їхнього впливу на глобальні безпекові структури. Особлива увага приділяється ролі міжнародних організацій, таких як ООН, НАТО та ЄС, у вирішенні конфлікту та підтримці України. Визначено, як війна змусила переосмислити існуючі механізми колективної безпеки та адаптувати їх до нових викликів. Розглянуто зміни у стратегічних підходах різних країн та регіональних альянсів, а також довгострокові наслідки для глобальної системи безпеки. В контексті російсько-української війни досліджуються зміни у військовій доктрині і стратегії ключових гравців на міжнародній арені. Підкреслюється необхідність створення більш гнучких та ефективних безпекових механізмів для попередження та врегулювання майбутніх конфліктів.

Проаналізовано гібридні загрози в умоваї російсько-української війни, а також їх вплив на міжнародну безпеку. Акцентується увага на важливості міжнародного права та необхідності його адаптації до нових умов ведення війни. Проаналізовано ефективність існуючих санкційних механізмів та можливості їх удосконалення для забезпечення більш ефективного стримування агресії. Окрім цього, розглядаються соціально-економічні наслідки війни для України та регіону, включаючи питання внутрішньо переміщених осіб, відновлення інфраструктури та економічну стабілізацію. Проаналізовано міжнародну підтримку України, включаючи фінансову, військову та гуманітарну допомогу, а також оцінено довгострокові перспективи інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур.

Ключові слова: російсько-українська війна, гібридна війна, інформаційна війна, міжнародні організації, міжнародна безпека, міжнародні санкції.

 

THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR AND THE EVOLUTION OF THE INTERNATIONAL SECURITY ARCHITECTURE

Peresypkina, Iryna, PhD (Political Science), Associate Professor, V.N. Karazin Kharkiv National University (Ukraine, Kharkiv), Department of International Relations, International Information and Security, e-mail: iryna.peresypkina@karazin.ua

SUMMARY

The impact of the Russian-Ukrainian war on the evolution of the architecture of international security is considered. Key aspects of the conflict, such as military operations, diplomatic measures, economic sanctions, and humanitarian consequences, are analyzed to determine their impact on global security structures. Special attention is paid to the role of international organizations, such as the UN, NATO and the EU, in resolving the conflict and supporting Ukraine. It is determined how the war forced to rethink the existing mechanisms of collective security and adapt them to new challenges. Changes in the strategic approaches of various countries and regional alliances, as well as long-term consequences for the global security system, are considered. In the context of the Russian-Ukrainian war, changes in the military doctrine and strategy of key players in the international arena are investigated. The need to create more flexible and effective security mechanisms for the prevention and settlement of future conflicts is emphasized.

Hybrid threats in the context of the Russian-Ukrainian war, as well as their impact on international security, are analyzed. Emphasis is placed on the importance of international law and the need to adapt it to the new conditions of warfare. The effectiveness of the existing sanctioning mechanisms and the possibilities of their improvement to ensure more effective deterrence of aggression are analyzed. In addition, the socio-economic consequences of the war for Ukraine and the region are considered, including the issue of internally displaced persons, infrastructure restoration and economic stabilization. The international support for Ukraine, including financial, military and humanitarian assistance, was analyzed, as well as the long-term prospects of Ukraineʼs integration into European and Euro-Atlantic structures were assessed.

Keywords: Russian-Ukrainian war, hybrid war, information war, international organizations, international security, international sanctions.

 

 

Російсько-українська війна стала одним з найбільш визначних конфліктів сучасності, який не лише змінив геополітичну карту Європи, але й спричинив суттєві зміни в архітектурі міжнародної безпеки. Після початку війни в 2014 році та особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, світова спільнота зіткнулася з необхідністю переосмислення існуючих механізмів колективної безпеки та реагування на агресію. Відновлення старих та створення нових альянсів, посилення санкційних режимів, а також збільшення військової допомоги Україні стали ключовими елементами цієї нової реальності. Окрім того, війна стимулювала розвиток нових технологій та методів ведення бойових дій, що в свою чергу викликало потребу в адаптації міжнародного права та політик безпеки. Таким чином, російсько-українська війна стала каталізатором еволюції архітектури міжнародної безпеки, спонукаючи країни світу до активних дій задля збереження миру та стабільності на глобальному рівні.

 

Актуальність дослідження. Тема російсько-української війни та еволюція архітектури міжнародної безпеки є надзвичайно актуальною, оскільки сучасні геополітичні конфлікти впливають на глобальну стабільність і безпеку. Російська агресія проти України, розпочата у 2014 році з анексії Криму та продовжена широкомасштабним вторгненням у 2022 році, стала одним з найбільших викликів міжнародному правопорядку після закінчення Холодної війни. Ця ситуація продемонструвала обмеженість існуючих механізмів безпеки, таких як ООН та ОБСЄ, у запобіганні агресії та підтриманні миру. Війна в Україні також стимулювала перегляд підходів до колективної безпеки, особливо в рамках НАТО, яке значно посилило свою присутність у Східній Європі. Важливим аспектом стало зміцнення міжнародних альянсів і пошук нових форм співпраці для ефективної протидії загрозам. Таким чином, аналіз російсько-української війни є необхідним для розуміння сучасних тенденцій у сфері міжнародної безпеки та вироблення стратегій для забезпечення миру і стабільності в майбутньому. Мета статті полягає у визначенні впливу російсько-української війни на еволюцію архітектури міжнародної безпеки. Дослідження спрямоване на аналіз змін у глобальних безпекових структурах, міжнародних відносинах, що виникли у відповідь на війну.

 

Російсько-українська війна є складним конфліктом, який охоплює військові дії, дипломатичні заходи, економічні санкції та гуманітарні наслідки, що мають значний вплив на глобальні безпекові структури. Військові дії Росії проти України підривають стабільність у регіоні, створюючи загрози для безпеки в Європі та за її межами. Присутність російських військ на українській території спонукає країни НАТО до посилення оборонних заходів та зміцнення східних кордонів альянсу, це впливає на глобальні безпекові структури, оскільки підвищується ризик великомасштабних конфліктів. Наприклад, битва за Маріуполь, Бахмут стали одними з найбільш запеклих та тривалих, що призвело до значних втрат серед цивільного населення і військових обох сторін [6, с. 35-39].

 

Дипломатичні заходи, такі як численні раунди переговорів за участю міжнародних посередників, зокрема ОБСЄ та ООН, спрямовані на досягнення перемирʼя та довгострокового мирного врегулювання, часто зазнають невдач через різні інтереси та вимоги сторін. Економічні санкції, введені проти Росії, значно вплинули на її економіку, обмеживши доступ до міжнародних фінансових ринків та технологій. Наприклад, санкції ЄС і США спричинили зниження російського ВВП та обмежили розвиток важливих галузей, таких як енергетика. Дипломатичні заходи з боку міжнародної спільноти, такі як санкції, мають на меті примусити Росію до дотримання міжнародного права та поваги суверенітету України. Однак ефективність цих заходів обмежена, оскільки Росія знаходить способи обходу санкцій за допомогою союзників, таких як Китай та Іран. Це показує, як геополітичні інтереси можуть впливати на ефективність міжнародних санкційних режимів [8, с. 151-181].

 

Гуманітарні наслідки конфлікту включають масове переселення людей, гуманітарну кризу та порушення прав людини. Гуманітарні наслідки конфлікту є одними з найбільш гострих. Багато людей в Україні залишилися без даху над головою, медичної допомоги та основних засобів до існування. Міжнародні організації, такі як ООН та Червоний Хрест, намагаються надати гуманітарну допомогу, але їх зусилля часто ускладнюються активними бойовими діями та перешкодами з боку ворогуючих сторін. Наприклад, обстріли гуманітарних конвоїв і блокування доступу до обложених міст призводять до ще більшої кількості жертв серед мирного населення. За оцінками ООН, мільйони українців були змушені залишити свої домівки, шукаючи притулку в інших регіонах України або за кордоном. Ці аспекти російсько-української війни демонструють, як регіональні конфлікти можуть мати широкий вплив на глобальні безпекові структури, викликаючи нестабільність, зміни в міжнародних альянсах та економічні потрясіння. Російсько-українська війна має далекосяжні наслідки, які виходять за межі регіонального конфлікту, впливаючи на глобальні безпекові структури, економіку та гуманітарну ситуацію, що показує, наскільки важливим є міжнародне співробітництво у вирішенні подібних конфліктів і підтримці стабільності у світі [4, с. 10-14].

 

Особлива увага приділяється ролі міжнародних організацій, таких як ООН, у вирішенні російсько-української війни та підтримці України. ООН активно працює над забезпеченням гуманітарної допомоги, захистом прав людини та підтримкою дипломатичних зусиль для досягнення миру. Наприклад, ООН через свої агентства, такі як Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), здійснює моніторинг ситуації з правами людини в Україні та документує порушення, що відбуваються внаслідок конфлікту. Крім того, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) надає підтримку сільськогосподарському сектору України, допомагаючи фермерам, які постраждали від війни, відновити виробництво продуктів харчування.ООН здійснює гуманітарну допомогу та організовує дипломатичні зусилля для припинення конфлікту. У 2022 році ООН сприяла укладенню угоди про експорт зерна з України, що дозволило зменшити глобальну продовольчу кризу [1, с. 14-16].

 

У свою чергу, НАТО також відіграє важливу роль у зміцненні обороноздатності України шляхом надання військової допомоги, проведення навчань і тренувань для українських військових, а також постачання оборонних засобів. Наприклад, у 2022 році НАТО запровадило комплексну програму підтримки України, яка включає надання військового обладнання та проведення спільних навчань для підвищення боєготовності Збройних Сил України. Крім того, НАТО сприяло створенню та впровадженню реформ у сфері безпеки та оборони, що допомогло Україні покращити її обороноздатність і наблизити стандарти до натівських. Ці зусилля значно зміцнили спроможність України протистояти російській агресії та захищати свою територіальну цілісність. Окрім цього, міжнародні організації надають гуманітарну допомогу та підтримують економічні реформи в Україні. Натомість, ЄС запровадив численні санкції проти Росії з метою послаблення її економіки та обмеження можливостей фінансування війни. Також ЄС надав Україні значну фінансову допомогу, спрямовану на стабілізацію економіки та підтримку реформ, необхідних для наближення до європейських стандартів. Крім того, ЄС активно підтримує Україну у військовій сфері, надаючи нелетальну допомогу, включаючи обладнання та навчання для українських військових. Окрім цього, ЄС відіграє ключову роль у дипломатичних зусиллях, спрямованих на врегулювання конфлікту, підтримуючи Мінські домовленості та беручи участь у різних міжнародних платформах для посередництва та діалогу. Інший приклад – гуманітарна допомога від ЄС, яка включає надання необхідних ресурсів для внутрішньо переміщених осіб та постраждалих від конфлікту, а також підтримку у відновленні інфраструктури на постраждалих територіях. Така багатостороння підтримка дозволяє Україні не тільки протистояти агресору, але й сприяти економічному та соціальному відновленню країни у складних умовах війни [11, с. 15-17].

 

Російсько-українська війна змусила світову спільноту переосмислити існуючі механізми колективної безпеки та адаптувати їх до нових викликів. Одним з головних уроків цієї війни стало усвідомлення того, що традиційні методи стримування та запобігання конфліктам більше не є достатньо ефективними в умовах гібридної війни. Агресія Росії проти України, яка включала не лише військові дії, але й інформаційну війну, кібератаки та економічний тиск, продемонструвала необхідність розширення інструментів колективної безпеки [10, с. 39-46]. По-перше, НАТО, основний військовий альянс Заходу, зіткнувся з необхідністю адаптації своїх стратегій. Агресія Росії проти України призвела до збільшення присутності НАТО в Східній Європі, проведення додаткових навчань та розміщення сил швидкого реагування в країнах Балтії та Польщі. Це є важливим кроком до посилення колективної оборони на східних рубежах альянсу. По-друге, війна в Україні висвітлила важливість кібербезпеки. Кібератаки на українську інфраструктуру, які були частиною російської стратегії, змусили міжнародне співтовариство звернути більше уваги на захист критичних інформаційних систем. Багато країн почали переглядати свої підходи до кібербезпеки, розробляти нові стратегії та інвестувати в розвиток технологій для виявлення та нейтралізації кіберзагроз. По-третє, конфлікт в Україні показав важливість економічних санкцій як інструменту колективного тиску. Санкції, запроваджені проти Росії, мали значний вплив на її економіку і стали важливим елементом стратегії стримування. Це підкреслило необхідність координації дій між країнами для досягнення максимального ефекту від санкцій [13, р. 6-11].

 

Крім того, російсько-українська війна підштовхнула до реформування Організації Обʼєднаних Націй. Дії Росії, як постійного члена Ради Безпеки ООН, поставили під сумнів ефективність цього органу в забезпеченні міжнародної безпеки. Це викликало дискусії про необхідність реформування Ради Безпеки для підвищення її здатності реагувати на глобальні виклики. На завершення, російсько-українська війна стала каталізатором для перегляду існуючих механізмів колективної безпеки. Вона висвітлила необхідність адаптації до нових викликів, таких як гібридні війни, кібератаки та економічні санкції, і підкреслила важливість міжнародної співпраці у забезпеченні глобальної безпеки [4, с. 10-14].

 

Розглядаючи зміни у стратегічних підходах різних країн та регіональних альянсів, варто зазначити, що останні роки характеризуються значною переоцінкою геополітичних пріоритетів та зміненням безпекових доктрин. Наприклад, після анексії Криму в 2014 році НАТО посилило свою присутність у Східній Європі, розмістивши війська в країнах Балтії та Польщі. Це стало відповіддю на агресивні дії Росії, яка, в свою чергу, змінила свою військову стратегію, зосереджуючись на модернізації збройних сил та активізації гібридних методів ведення війни. Російсько-українська війна стала ключовим чинником, що змусив багато країн та регіональних альянсів переглянути свої стратегічні підходи до безпеки та оборони. Наприклад, країни-члени НАТО суттєво посилили свою військову присутність на східних кордонах альянсу, надаючи Україні військову та гуманітарну допомогу. Польща та країни Балтії стали одними з найбільш активних учасників цього процесу, підвищуючи свої військові бюджети та модернізуючи збройні сили. Також спостерігається активізація співпраці між НАТО та ЄС у сфері безпеки, що включає координацію зусиль для протидії гібридним загрозам та кібербезпеці. Китай, у свою чергу, використовує ситуацію для зміцнення своїх позицій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. З одного боку, він зберігає нейтралітет щодо конфлікту, а з іншого - розширює економічний вплив, пропонуючи інвестиції та інфраструктурні проекти країнам, що не мають чіткої позиції щодо війни. Це дозволяє Китаю зміцнювати свої геополітичні позиції без явної конфронтації з Росією чи Заходом [8, с. 151-181].

 

Що стосується довгострокових наслідків для глобальної системи безпеки, то війна в Україні спричинила переосмислення концепцій колективної безпеки та оборонних стратегій. По-перше, посилилася роль малих та середніх країн, які активно впливають на регіональну стабільність та безпеку. По-друге, зросла важливість кібербезпеки та захисту від інформаційних атак, що стали невідʼємною частиною сучасних конфліктів. По-третє, війна продемонструвала необхідність модернізації збройних сил та інтеграції нових технологій, таких як дрони та системи штучного інтелекту, у військові операції. Нарешті, глобальна система безпеки стала більш багатополярною, з підвищеною роллю таких країн як Китай та Індія, які активно формують нові альянси та впливають на геополітичний баланс сил [9, с. 50-57].

 

Необхідність створення більш гнучких та ефективних безпекових механізмів для попередження та врегулювання майбутніх конфліктів в умовах російсько-української війни є надзвичайно актуальною. Війна між Росією та Україною показала обмеженість існуючих міжнародних інституцій та механізмів безпеки в реагуванні на сучасні виклики. Традиційні структури, такі як ООН та ОБСЄ, часто виявляються повільними та недостатньо ефективними у вирішенні конфліктів такого масштабу та інтенсивності. Один з прикладів, що демонструє необхідність реформування безпекових механізмів, є недостатня реакція ООН на початкові етапи агресії Росії проти України. Відсутність рішучих дій зі сторони Ради Безпеки через право вето, яке має Росія, унеможливило швидке врегулювання конфлікту та запобігання його ескалації. Крім того, НАТО, хоча і є важливим елементом колективної безпеки, виявилося неспроможним забезпечити безпеку не-членів альянсу, таких як Україна. Це підкреслює потребу у розробці нових регіональних безпекових архітектур, які б могли швидко реагувати на агресію та забезпечувати підтримку постраждалим країнам. Наприклад, варто розглянути можливість створення регіональних коаліцій на основі спільних інтересів та загроз, які б діяли незалежно від великих міжнародних організацій. Ефективний приклад такого підходу можна знайти у створенні багатонаціональних батальйонів у рамках концепції «обʼєднаних сил швидкого реагування». Такий формат дозволяє швидко мобілізувати ресурси та надавати військову, гуманітарну та дипломатичну підтримку у кризових ситуаціях. Зрештою, досвід російсько-української війни показав, що традиційні підходи до міжнародної безпеки потребують суттєвих змін. Важливо розробити нові механізми, які б базувалися на принципах гнучкості, оперативності та здатності до адаптації у відповідь на нові загрози. Це включає як реформу існуючих міжнародних структур, так і створення нових регіональних та глобальних альянсів, здатних ефективно протидіяти агресії та забезпечувати стабільність у сучасному світі [11].

 

Гібридні загрози в умовах російсько-української війни стали ключовим елементом сучасних конфліктів, поєднуючи військові дії з кіберопераціями, дезінформацією та економічним тиском. РФ активно застосовує ці методи для дестабілізації ситуації в Україні та ослаблення міжнародної безпеки. Одним з прикладів є використання кіберзброї для атаки на критичну інфраструктуру, як це сталося у 2015 році, коли українська енергосистема була виведена з ладу внаслідок хакерської атаки [2, с. 26-37]. Іншим прикладом є поширення дезінформації через соціальні мережі та інші медіаресурси з метою впливу на громадську думку як в Україні, так і в інших країнах. Росія також використовує економічний тиск, як це було видно у випадку з газовими конфліктами, щоб змусити Україну до поступок. Ці гібридні загрози мають значний вплив на міжнародну безпеку, оскільки вони підривають стабільність регіону, спричиняють економічні та соціальні потрясіння, а також викликають зростання напруженості між країнами [12, с. 121-127]. Інтернаціоналізація конфлікту, залучення до нього нових держав та організацій, а також використання сучасних технологій робить гібридні загрози особливо небезпечними для глобальної безпеки, оскільки вони виходять за межі традиційних воєнних дій і важко піддаються контролю. Крім наведених прикладів, гібридні загрози також включають економічну та політичну інфільтрацію. Росія активно використовує корупційні схеми, щоб впливати на політичні еліти та економічні структури інших держав. Наприклад, у багатьох країнах Європи Росія фінансує політичні партії та організації, які підтримують її інтереси, що підриває демократичні процеси та посилює політичну нестабільність. Важливим аспектом гібридної війни є ідеологічна та культурна пропаганда. Росія застосовує медіа як зброю, поширюючи пропагандистські наративи, спрямовані на дискредитацію української державності, підрив довіри до західних інституцій та розкол в суспільстві. Це здійснюється через контрольовані державою медіа, соціальні мережі та різні інтернет-ресурси, які використовуються для формування негативного іміджу України та Заходу [3, с. 10-14].

 

Міжнародне право відіграє ключову роль у регулюванні відносин між державами та забезпеченні миру і безпеки у світі. В умовах сучасного світу, де конфлікти стають дедалі складнішими і багатогранними, важливість міжнародного права лише зростає. Російсько-українська війна, яка розпочалася у 2014 році та триває досі, виявила низку проблем і викликів для існуючого міжнародного права, що вимагає його адаптації до нових реалій [5]. Перш за все, міжнародне право повинно відповідати на нові види загроз, такі як гібридна війна. Росія застосовує комплексний підхід, поєднуючи військові дії з інформаційними атаками, кібератаками, економічними санкціями та політичною пропагандою. Це створює нові виклики для міжнародного права, яке досі не має чітких механізмів реагування на такі комплексні загрози [7, с. 20-26]. По-друге, необхідно вдосконалювати міжнародно-правові механізми захисту прав людини в умовах збройних конфліктів. На окупованих територіях України фіксуються численні порушення прав людини, такі як незаконні затримання, тортури, насильницькі зникнення та обмеження свободи слова. Міжнародне право повинно забезпечити ефективні інструменти для притягнення до відповідальності за ці злочини та забезпечення справедливості для постраждалих. По-третє, міжнародне право має враховувати питання використання новітніх технологій у війні. Кібератаки, які здійснюються Росією проти України, стають дедалі масштабнішими та деструктивнішими. Існуюче міжнародне право не має чітких норм і правил щодо ведення кібервоєн, що створює правовий вакуум. Необхідно розробити нові міжнародно-правові норми, які б регулювали використання кібератак і забезпечували б відповідальність за їхнє застосування. Таким чином, міжнародне право повинно адаптуватися до нових умов ведення війни, щоб ефективно відповідати на сучасні виклики. Це включає вдосконалення норм, які регулюють гібридні війни, захист прав людини та використання новітніх технологій у військових конфліктах. Лише так можна забезпечити мир, безпеку та справедливість у сучасному світі.

 

Висновки. Російсько-українська війна стала значущим фактором, що вплинув на еволюцію архітектури міжнародної безпеки. Цей конфлікт продемонстрував недосконалість існуючих механізмів забезпечення миру і стабільності, викрив слабкості міжнародних організацій, таких як ООН та ОБСЄ, у врегулюванні міждержавних конфліктів. Одним із основних наслідків війни стала зміна безпекових пріоритетів європейських країн, які почали більше уваги приділяти питанням національної оборони та колективної безпеки. Зокрема, НАТО посилило свою присутність у Східній Європі, розгорнувши додаткові військові контингенти у Польщі, країнах Балтії та інших союзниках. Це підкріплює важливість альянсів та колективних систем безпеки у стримуванні агресії. Війна також сприяла розширенню санкційної політики проти Росії, що стало одним із засобів тиску на агресора. Санкції, запроваджені США, ЄС та іншими країнами, мають на меті економічно послабити Росію і змусити її змінити свою агресивну політику. Це підкреслює роль економічних інструментів у сучасній системі міжнародної безпеки. Конфлікт надав імпульс для перегляду енергетичної політики багатьох країн. Залежність Європи від російських енергоносіїв стала очевидним ризиком, що призвело до активізації пошуку альтернативних джерел енергії та маршрутів постачання. Прикладом цього є будівництво терміналів для прийому зрідженого природного газу (СПГ) у країнах ЄС. Війна також виявила необхідність посилення інформаційної безпеки та боротьби з пропагандою. Російська інформаційна агресія, спрямована на дезінформацію та маніпуляцію громадською думкою, змусила багато країн посилити свої зусилля у сфері кібербезпеки та контрпропаганди. Нарешті, російсько-український конфлікт підштовхнув до перегляду концепцій національної безпеки. Україна, зокрема, здійснила кардинальні реформи у сфері оборони, перейшовши на стандарти НАТО та підвищивши ефективність своїх збройних сил. Це демонструє важливість адаптації та модернізації національних оборонних структур у відповідь на нові виклики. Таким чином, російсько-українська війна сприяла значним змінам в архітектурі міжнародної безпеки, підкресливши важливість колективної оборони, економічних санкцій, енергетичної незалежності, інформаційної безпеки та адаптації національних оборонних стратегій.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.  Агресія РФ проти України як загроза глобальній продовольчій безпеці: аналіт. доп. / [Бобровицький А., Борділовська О., Колосова В., Ус І., Широкий Г.]; за заг. ред. М. Паламарчука. Київ: НІСД, 2024. 80 с.

2.   Войціховський А. Кібербезпека як важлива складова системи захисту національної безпеки європейських країн. Журнал східноєвропейського права. 2018. № 53. С. 26-37.

3.  Гібридні загрози Україні і суспільна безпека. Досвід ЄС і Східного партнерства. Аналітичний документ. Київ, 2018. 105 с.

4.  Гладенко О. Реформування механізму Ради Безпеки ООН крізь призму війни між Російською Федерацією та Україною. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2022. Вип. 1. С. 10–14.

5.  Закон України «Про національну безпеку України» від 15 червня 2022р., № 1882-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text. (дата звернення: 20.04.2024)

6.  Затоковенко М.В., Прихненко М.І. Російсько-українська війна: причини та вплив на трансформацію міжнародної безпеки. Вісник студентського наукового товариства ДонНУ імені Василя Стуса. 2023. С. 35-39.

7. Залєвська І.І., Удренас Г.І. Інформаційна безпека України в умовах російської військової агресії. Південно-український правничий часопис. 2022. №1-2. С. 20–26.

8. Коцур В. Виклики і загрози колективній безпеці Європи в умовах російсько-української війни. Society. Document. Communication. Соціум. Документ. Комунікація. 2023. № 18. С. 151-181.

9. Мазуренко Л.І. Інформаційна безпека в умовах російсько-української війни: виклики та загрози. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, серія «Питання політології». 2022. Випуск 42. С. 50-57.

10. Омельченко В. В. Концепція національної безпеки та інформаційна безпека держави. Правові проблеми інформаційної безпеки. 2017. № 2. C. 39-46.

11. Російська війна проти України як тригер змін міжнародної безпеки: базові наративи: аналіт. доп. / [Б. О. Парахонський, Г. М. Яворська]. Київ: НІСД, 2024. 49 с.

12. Смотрич Д.В. Інформаційна безпека в умовах воєнного стану. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. 2023. Вип. 77. С. 121-127.

13.  Ahmadly J. Overview of NATO and EUʼs struggle against hybrid threats. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiya. Sotsiolohiya. Pravo. Kyyiv. 2022. V. 2 (54). S. 6–11.

 

REFERENCES:

1. Agresiya RF proti Ukrayini yak zagroza globalnij prodovolchij bezpeci: analit. dop. / (2024) [Bobrovickij, A., Bordilovska, O., Kolosova, V., Us, I., Shirokij, G.]; za zag. red. M. Palamarchuka. Kiyiv: NISD. 80 s. [in Ukrainian]

2. Vojcihovskij, A. (2018). Kiberbezpeka yak vazhliva skladova sistemi zahistu nacionalnoyi bezpeki yevropejskih krayin. Zhurnal shidnoyevropejskogo prava. № 53. S. 26-37. [in Ukrainian]

3.  Gibridni zagrozi Ukrayini i suspilna bezpeka. Dosvid YeS i Shidnogo partnerstva. Analitichnij dokument (2018) . Kyiv. 105 s. [in Ukrainian]

4.  Gladenko, O. (2022). Reformuvannya mehanizmu Radi Bezpeki OON kriz prizmu vijni mizh Rosijskoyu Federaciyeyu ta Ukrayinoyu. Naukovij visnik Hersonskogo derzhavnogo universitetu. V. 1. S. 10–14. [in Ukrainian]

5. Zakon Ukrayini «Pro nacionalnu bezpeku Ukrayini» vid 15 chervnya 2022r., № 1882-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text. (data zvernennya: 20.04.2024) [in Ukrainian]

6.  Zatokovenko, M.V.; Prihnenko, M.I. (2023). Rosijsko-ukrayinska vijna: prichini ta vpliv na transformaciyu mizhnarodnoyi bezpeki. Visnik studentskogo naukovogo tovaristva DonNU imeni Vasilya Stusa. S. 35-39. [in Ukrainian]

7. Zalyevska, I.I.; Udrenas, G.I. (2022). Informacijna bezpeka Ukrayini v umovah rosijskoyi vijskovoyi agresiyi. Pivdenno-ukrayinskij pravnichij chasopis. №1-2. S. 20–26. [in Ukrainian]

8.  Kocur, V. (2023). Vikliki i zagrozi kolektivnij bezpeci Yevropi v umovah rosijsko-ukrayinskoyi vijni. Society. Document. Communication. Socium. Dokument. Komunikaciya. № 18. S. 151-181. [in Ukrainian]

9. Mazurenko, L.I. (2022). Informacijna bezpeka v umovah rosijsko-ukrayinskoyi vijni: vikliki ta zagrozi. Visnik Harkivskogo nacionalnogo universitetu imeni V. N. Karazina, seriya «Pitannya politologiyi». Vipusk 42. S. 50-57. [in Ukrainian]

10. Omelchenko, V.V. (2017). Koncepciya nacionalnoyi bezpeki ta informacijna bezpeka derzhavi. Pravovi problemi informacijnoyi bezpeki. № 2. C. 39-46. [in Ukrainian]

11. Rosijska vijna proti Ukrayini yak triger zmin mizhnarodnoyi bezpeki: bazovi narativi: analit. dop. (2024) / [B.O. Parahonskij, G.M. Yavorska]. Kyiv: NISD. 49 s. [in Ukrainian]

12. Smotrich, D.V. (2023). Informacijna bezpeka v umovah voyennogo stanu. Naukovij visnik Uzhgorodskogo Nacionalnogo Universitetu. Vip. 77. S. 121-127. [in Ukrainian]

13.  Ahmadly, J. (2022). Overview of NATO and EUʼs struggle against hybrid threats. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiya. Sotsiolohiya. Pravo. Kyyiv. V. 2 (54). S. 6–11.

Kolomiets, Oleksandr (2023). TERRORISM AS A MANIFESTATION OF THE DIALECTIC OF TERROR AND FAITH. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 04 (40).

 

ТЕРОРИЗМ ЯК ПРОЯВ ДІАЛЕКТИКИ СТРАХУ І ВІРИ В ЛЮДСЬКОМУ БУТТІ

Коломієць, Олександр, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ (Україна, м. Київ), відділ філософської антропології, аспірант, e-mail: Oleksa.kolomiets@gmail.com

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена дослідженню феномена тероризму в філософсько-антропологічному контексті. Тероризм розглядається як явище онтологічного характеру, джерелом якого є агресивно-впевнений світогляд, сформований на базі діалектичного синтезу страху і віри. Віра, перетворюючись в упевненість, задає однозначний вектор розгортання духу, а страх перетворюючись у ненависть, наповнює енергією цю конструкцію й тим самим створює фанатизм. Результатом цієї діалектики є агресія до всіх проявів чужої культури, яка за допомогою трансляції зовні жаху, породжує тероризм.

Ключові слова: тероризм, страх, жах, самотність, тривога, віра, впевненість, фанатизм, культура, герой.

 

TERRORISM AS A MANIFESTATION OF THE DIALECTIC OF TERROR AND FAITH

 Kolomiets, Oleksandr, Hryhorii Skovoroda Institute of philosophy under the National Academy of Sciences of Ukraine (Ukraine, Kyiv), Department of Philosophical Anthropology, PhD student, oleksa.kolomiets@gmail.com

 SUMMARY

The article is devoted to the study of the phenomenon of terrorism in the philosophical and anthropological context. Terrorism is seen as a phenomenon of ontological nature, the source of which is an aggressively-confident human worldview, formed by a twisted understanding of the dialectics of fear and faith. Faith, turning into certainty, creates a clear vector of the direction of the deployment of the spirit, and fear becomes hatred, filling this structure with energy and thus giving rise to the fanaticism. The result of this dialectic is the aggression against all manifestations of a strange culture, which, by translating horror outside, creates of the terrorism.

Keywords: terrorism, fear, terror, solitude, anxiety, faith, fanaticism, confidence, culture, hero.

 

Однією з проблем що приковує до себе увагу більшості людей в усьому світі, є тероризм. Суть цього явища зводиться до примусу слабким щодо сильного діяти в своїх інтересах жахаючи його. Інтерес нашого дослідження лежить в області переходу від фанатизму до тероризму. Фанатизм, ґрунтується на впевненості у власній правоті і деструкції всіх «перешкод» пов'язаних з її досягненням. На відміну від віри, яка передбачає множинність можливих шляхів досягнення істинності, впевненість, по-перше, передбачає єдиний шлях в досягненні істини і по-друге, її носія набагато більше цікавить практичний результат її дії, ніж процес, як у випадку з вірою. Істиність і правота в буденному бутті людини є синонімами.

Таким чином, сутнісною відмінністю феномена впевненості від віри буде:

1) відсутність сумнівів, а відтак чіткість дій;

2) перехід від трансцендентного поля діяльності віри до фізичного світу, а відтак, до впевненої практичної реалізації ідеї «Раю на землі»;

3) завершеність і відповідно закритість світогляду, а отже стагнація в розвитку розгортання духу і зупинка його культуротворчої функції.

Проаналізувавши дії футбольних фанатів та терористів, ми знаходимо в них дуже багато спільного: і ті, й інші впевнені в перевазі своїх ідей, фетишів і тотемів над іншими, доводячи цю перевагу, вони черпають енергію в ненависті. Відмінностей фаната від терориста як проявів єднання впевненості і ненависті, на наш погляд, може бути декілька:

1) для спортивного фаната єднання впевненості і ненависті проявляється в акті спонтанної агресії;

2) для терориста — в акті залякування до стану жаху тих, кому терорист себе протиставляє. Агресія терориста спрямована саме на це.

Безумовним є присутність в діях терориста акту агресії, так само як і акту залякування, але лише тому, що вони невіддільні один від одного. Кінцева мета терориста — примусити «чужих» робити те, що йому потрібно нажахавши їх. Тоді як кінцева мета фаната — зняти напругу від переживання, за допомогою агресивних дій.

Аналізуючи ці два приклади, ми приходимо до усвідомлення сутнісної відмінності станів спонтанної агресії і жаху в соціумі:

1) Агресія є природним станом спортивного фаната і релігійного фантика, вона являється наслідком, нехай на наш погляд і невірного, розгортання духу. Форми виходу агресії можуть бути різними:

а) зовнішня, коли футбольні фанати громлять все на своєму шляху;

б) внутрішня, як то акт самобичування в історії християнства та інших релігій.

2) Стан жаху в соціумі, викликаний терористичними діями є як інструментом досягнення терористом своїх цілей, так і кінцевим сенсом його дій направлених на вихід власної агресії. При цьому слід розуміти, що тероризм може бути як емоційно безконтрольним, так і раціональним і логічним.

Аналізуючи екзистенційно-психологічне обличчя терориста в контексті метаантрпологіі [6, с. 207-212], його можна віднести до типу людей граничного буття [6, с. 69-70]. Екзистенційні риси терористів схожі з рисами членів радикальних груп й релігійних сект, і можуть бути усвідомлені як фанатичні. Крім того, психологічно терористи схожі з солдатами на полі бою, переконаними в необхідності стояти до кінця. Входження терориста в граничне буття здійснюється через «стрибок», завдяки якому людина замикає буття в межі ситуації агресивного протиставлення себе, як результату єдності цінностей своєї культури, експансії цінностей чужої культури.

В рамках нашого дослідження слід дати дефініцію поняттям терор і тероризм (лат. Terror — страх, жах). Словник С.І. Ожегова дає наступне визначення: «Терор — залякування своїх політичних супротивників, що виражається в фізичному насильстві, аж до знищення» [5, с. 796].

Державний департамент США дає таке визначення тероризму: «Тероризм — це навмисне, політично мотивоване насильство, вчинене проти цивільних цілей субнаціональними групами, або підпільними агентами» [13].

Однак ці визначення відводять нас від прояснення суті відмінності терору від тероризму. Ми пропонуємо дотримуватися визначення, даного Т. Орловою: терор — це дії сильних відносно слабких, а тероризм — слабких відносно сильних [4, с. 276]. Однак і в першому, і в другому випадках, в основі цих явищ лежить внутрішня впевненість у власній правоті і зовнішній жах, як знаряддя досягнення власних цілей, проявом яких, завжди є вбівства й руйнація, а не творення.

Тероризм, представляється нам найбільш радикальним проявом практичної реалізації фанатиками своїх ідей і цінностей. І тут ми можемо спостерігати одну цікаву особливість терору. В тій мірі, в якій терорист вибирає своєю зброєю жах, можна припустити, що, йдучи на ці крайні заходи, вони зневірилися в тому, що істина і справедливість можуть бути досягнуті якось інакше. Таким чином, в основі терору лежить розчарування та зневіра в Іншого, а значить віруючий і терорист-фанатик, протилежні не лише в сутнісному аспекті, по відношенню до трансцендентного, але і в формальному, по відношенню до антонімів — віри та зневіри.

Також заслуговує на увагу питання: «Чому в результаті синтезу жаху і переконаності, як граничного прояви впевненості, представленого у вигляді свободи-свавілля, терористи-смертники вибирають варіант вільного залишення буття?»

Відповіддю на нього, на наш погляд, є той факт, що граничне буття передбачає також і можливість небуття. А постійне перебування в ньому, з одного боку притупляє жах перед небуттям, а з іншого, завдяки діалектиці впевненості і жаху, яка призводить не тільки до появи свободи-свавілля, а й до загострення віри до стану переконаної фанатичності. Тобто, на певній стадії свого розвитку віра перетворюється в упевненість, а впевненість — у переконаність. Це відбувається, по-перше, через зациклення віри на саму себе і відмови від зовнішнього світу, а по-друге, алогічності її висновків. Останнє може бути результатом маніпулювання внаслідок підміни одних понять — іншими.

Витіснення феномена жаху зі свого граничного буття в буття буденне, загострення власної віри до стану впевненості і фанатизму, розмивання меж свободи до свавілля й анархії — ось ті чинники, які впливають на формування сутнісного портрета терориста-смертника. Вибір же на цю роль молодих людей з несформованою психікою, чи жінок бажаючих помститися за смерть близьких, або які зганьбили рід в мусульманському середовищі — це форми, за допомогою яких терористи-організатори маніпулюють свідомістю терористів- виконавців.

Наступним питанням, пов'язаним із зародженням тероризму, є культурні передумови цього явища як соціального феномена.

При взаємодії різних культур, можливі два варіанти розвитку подій:

1) відбувається асиміляція однієї культури до іншої;

2) відбувається знищення однієї культурної системою, іншою.

Підтвердження цієї думки ми знаходимо в «Зіткненні цивілізацій» С. Хантінгтона [8, с. 37].

У будь-якому випадку, зіткнення культур, несе загрозу їх самобутності і цілісності, ставлення ж представників однієї культури до представників іншої, як мінімум, насторожене, а як максимум, вороже. Таким чином, у вигляді тероризму — проявляється ґайгедерівська турбота [7, с. 106; 2, с. 207-211] про «своїх» в рамках однієї культури, і ворожість по відношенню до «чужих».

І тут ми стикаємося з питанням визначення: «Кого ж вважати терористом?» Бо, з точки зору представників однієї культури, терорист — це особа яка поширює жах, а з точки зору представників іншої — це герой, який бореться за цінності своєї культурної системи.

Спробуємо розібратися з цим питанням.

Страху смерті протистоїть «бажання бути хорошим», в абсолютних поняттях це прагнення до безсмертя. Всередині певної культури, абсолютні вищі цінності ототожнюється, а згодом підміняються реципієнтом, вищими цінностями цієї культурної системи, що породжує переконаність в істинності метанарратіва.

Тероризм використовує як знаряддя впливу жах. Але цей феномен використовується для зовнішнього світу. Усередині своєї культурної системи, для утримання її в цілісності, терористи використовують феномен солідарності.

Таким чином, ми маємо:

1) систему соціальних відносин, побудовану на зовнішньому і внутрішньому колах, тобто аутсайдерів і інсайдерів;

2) протистояння феноменів страху смерті і солідарності, постають у світі як акти зовнішнього і внутрішнього кола культурних систем.

Термін «аутсайдер» в нашій роботі означає людину яка знаходиться не тільки позаду, але й іззовні по відношенню, як до соціальної групи, так і до певної ситуації (від англ. Outsider — сторонній) [10]. Знаходження іззовні щодо соціокультурної групи задано апріорі. Набагато більший інтерес викликає вихідіндивіда із ситуації, як акт розгортання духу. На наш погляд, можливі кілька варіантів виходу:

1) «вихід як перемога над ситуацією» — можливий внаслідок героїчного пориву;

2) «вихід як осмислене покидання ситуації» — властиве мислителю.

Другий варіант, є наслідком роботи духу і дозволяє побачити ситуацію іззовні з безлічі позицій. Таким чином, для уникнення плутанини в подальшому, нам представляється необхідним введення нового терміна «метасайдер», як визначення мислителя що знаходиться іззовні по відношенню до певної ситуації, покинувши її внаслідок вольового акту та розгортання духу. У філософії Г.В.Ф. Гегеля, цей стан, більш за все, є об'єктивним станом духу.

Повертаючись до проблеми тероризму як культурного феномена, зауважимо, що дії терориста двополярні. Якщо одним полюсом напруги його духу є залякування аутсайдерів, то іншим — бажання визнання себе серед інсайдерів. І як найвища цінність цього визнання — набуття безсмертя в метанарратіва даної соціокультурної групи. Це досягається двома шляхами:

1) через створення нових символічних форм;

2) через власну причетність до загальних ідентифікаторів.

Знайти безсмертя в культурному аспекті через створення нових артефактів культури може далеко не кожен індивід, так як для цього потрібно мати талант та волю до творчості й співтворчості.

Тому на допомогу культурі, в цьому питанні приходить феномен сімоідентічності. Він є критерієм відповідності самого себе спільним цінностям культури, з якою людина себе ідентифікує. І в разі неможливості створення нових символічних форм, людина буденного буття використовує об'єднуючі метанарратіви як то релігія, батьківщина, національність, рід, клас, партія, професія і т.і.

Суть цього процесу добре показана за допомогою аналізу феномена страху перед дотиком, описаним Е. Канетті в роботі «Маса і влада» [1, с. 13, 19].

Людина, відчуваючи загрозу своєму існуванню, не просто шукає спосіб уникнути її, вона бажає позбутися стану тривоги. У цьому їй допомагає відчуття приналежності до чогось більшого, ніж вона є і що проіснує значно довше за її біологічне тіло.

Це можна прекрасно бачити на прикладі терористів-смертників. Навіть свідомо йдучи на знищення свого тіла, але будучи впевненими в приналежності свого Я спільній справі, вони долають страх смерті, ідентифікуючи себе з певним метанарративом.

Таким чином, метанарратіви, як вищі культурні цінності, є кінцевою метою, а процес самоідентифікації, засобом до її досягнення. Сутністю ж процесу самоідентифікації є переконаність в те, що метанарратіви представлені в цінностях власної культурної системи — істинні і вірні, на відміну від чужих.

Звідси ми можемо зробити висновок, що проблема діалектики страху і віри в сучасному світі, представляється тріадою відносин феноменів солідарності, віри і страху.

Діалектика феноменів солідарності зі «своїми» і переконаності, як граничного стану віри, у власне уявне безсмертя представляють явище внутрішнього кола. А діалектика феноменів страху перед смертю і переконаності в істинність цінностей своєї культурної системи, на відміну від чужої — явище кола зовнішнього. У такій конструкції ми бачимо, що феномен віри є сполучною ланкою двох вищих цінностей культурної системи:

1. Солідарності, як вищої цінності внутрішнього кола покликаної об'єднувати індивідів у суспільство.

2. Свободи, як вищої цінності зовнішнього кола необхідної для усунення загрози для своєї культурної системи, яка виникає через сам факт існування іншої системи та характеризується як чужа.

Однак не варто забувати той фактор, що мова йде про граничну ситуацію, в яку люди буденного буття були втягнуті всупереч їхній волі — в першому випадку, і граничному бутті терористів — у другому. Солідарність в повсякденному бутті проявляється через страх самості. М. Ґайдеггер визначає це як турботу щодо ближнього [7, с. 35, 37, 40-48]. У граничному бутті і в граничній ситуації, солідарність неможлива, через феномен самості, а отже, на нашу думку, солідарність в ньому проявляється через самопожертву заради метанарратіва. Віра ж буденного буття постає, в даному випадку, в формі переконаності заснованій на марновірстві [2, с. 207-211; 3, с. 182-196].

Таким чином, одним із шляхів запобігання можливого тероризму, є недопущення переходу віри у переконаність. Другим шляхом, є зниження рівня агресії у представниуів інших культур. Цього можна досягти двома шляхами:

1) зниженням інтенсивності експансії чужої для потенційного терориста культури;

2) відкриттям для потенційного терориста з дитинства змісту і значення цінностей, чужих йому культур.

 

При розгляді діалектики страху і віри як явищ зовнішнього кола, ми бачимо, що страх, який генерується терористом, переростає в жах як граничного буття, відповідно буття людей зовнішнього кола, є для них граничним буттям, а затягування в нього людей — на трансцендентальному рівні, позбавляє їх свободи. Жах для людей зовнішнього кола, які потрапили під системний вплив терористів, стає станом буття, а для самих терористів — інструментом впливу. Цей інструмент покликаний знерухомити представників чужої культурної системи, після чого, над ними можна буде домінувати.

Впевненість людини граничного буття — це в першу чергу, віра в себе. Але, як зазначалося вище, віра терористів, маючи прикладний характер, знаходить якості переконаності і безапеляційності в тому, що все, що Я роблю, правильно і єдино можливе.

Не варто недовраховувати той факт, що співвідносячи власне Я з певним метанарративом, людина знецінює персональне буття. Крім того, вищі цінності західного світу як то: життя, свобода, власність для представника східного світу не є цінностями взагалі. Цінністю для них є такі метанарратіви як сім'я, рід і релігія.

Звідси випливає, що вектор дії діалектики «прихильності-турботи» і марновірства, як феноменів внутрішнього кола культурних систем, завжди спрямований на об'єднання, зближення і ущільнення своїх представників в собі, тобто на рух до центру системи.

А вектор дії діалектики жаху і віри в істинність метанарратіва як вищої цінності, вираженої через феномен свободи — на рух до межі системи.

Таким чином, в будь-якій культурній системі діють два різноспрямовані вектори сили. Вони в ідеалі повинні врівноважувати один одного для того, щоб система залишалася стабільною. Але, як можна бачити на прикладах історії імперій, ці вектора врівноважити неможливо. Тобто, прагнення до розширення своїх зовнішніх кордонів з одного боку, і прагнення до стиснення всередині себе з іншого, в ідеалі повинно привести до розриву культурної системи, що ми і спостерігаємо сьогодні.

Важливим фактором в явищі тероризму є питання мотивації його дій. З одного боку — це самопожертва заради метанарратіва сім'ї і роду, а з іншого — це увічнення свого Я в цьому метанарратіва. І тут з'являється феномен героїзації. Герой — це завжди переможець чудовиськ [6, с. 369], він залишиться затребуваним до того часу, доки в людському світі будуть виникати граничні ситуації. При цьому в метанарративі він буде жити, за його уявленням — вічно.

Чудовиська, з якими покликаний боротися і перемагати герой, це породження людського розуму, викликані страхом перед невідомістю за своє майбутнє, доповненим усвідомленням власної кінцевості.

Герой — це завжди людина граничного буття, при цьому готовий до самопожертви. Як зауважуэ Н. Хамітов: «Герой долає самотність, зливаючись з історією свого народу і людства» [11]. Повноту свого буття, архетип героя, знаходить тільки у війні [9, с. 43], а наділяючи суперників свого метанарратива рисами жахливості, людина, яка виходить воювати проти них, наділяється метанарративом рисами геройства.

Але оскільки чудовиська в більшості своїй — це не більше ніж плід уяви, рисами жахливості в свідомості людини «внутрішнього кола» наділяються найбільш яскраві представники «зовнішнього кола»: лідери націй, публічні люди й т.і. Таким чином, сакрально тероризм спрямовується проти цих конкретних «чудовиськ».

З цього випливає ще одне питання: «Чи можливий герой, як феномен для обох сторін кола,«внутрішнього» і «зовнішнього»?» На наш погляд, однозначно ні! Героя, що бореться з експансією чужої культури, творить метанарратив власної культури. Тобто, те що для «внутрішнього» кола буде героїчним вчинком, для «зовнішнього» кола —терористичниму актом.

 І ось, ми підійшли до найважливішої частини нашої роботи — діалектики феноменів героїзму й тероризму. Чи може герой поширювати жах? Безумовно, так! Його завдання — жахати жахаючих [7, с. 81-82]. Таким чином, він сам повинен бути «чудовиськом в квадраті». Саме, тому герої, як і всі люди граничного буття, не знаходять себе в буденності. Для комфортності свого перебування в світі, вони змінюють повсякденне буття на буття граничне, роблячи з нього граничну ситуацію для оточуючих і примушуючи їх в ній перебувати. І чим більше вплив героя, на метанарратив з яким і він, і навколишні співвідносять себе, тим більша кількість людей залучаються у граничну ситуацію, яку вони ж з часом роблять для себе граничним буттям.

 Підсумовуючи все вищенаведене, зазначимо:

1) Кожен герой змушений або змінювати буття на угоду своєму жахливому Я, або починати війну проти нього, тобто проти самого себе. Вищою перемогою героя, є перемога над своїм чудовиськом і саме вона наближає героя до Абсолюту, роблячи його абсолютним героєм і звільняючи його від феномена жаху і виводячи з граничного буття. На цьому шляху реалізується кінцева цінність і сенс буття героя, відбувається примирення його з усім світом.

2) Жах, як об'єднуючий фактор для всіх видів тероризму є всього лише інструментарієм досягнення своїх цілей. Терорист не просто ставить свої, чи своєї соціальної групи інтереси вище інтересів соціуму в цілому, в їх досягненні він користується своєю власною шкалою цінностей, де мета виправдовує засоби. Суттю тероризму є реваншизм, як гранична форма ресентименту [6, с. 309-310]. Відповідно, профілактично протидіяти тероризму можливо на стадії формування цінностей — як через освіту, так і через ЗМІ. Йдеться перш за все про людську особистість в будь-якій культурі як вищій цінності, і про цінності творчості та співтворчості, які перемагають прагнення бути героєм руйнування і жаху.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.       Канетти Э. Масса и власть / [пер. с нем. Л. Ионина]. М.: «Ad Marginem», 1997. — 528 с.

2.  Коломієць О. Зв’язок феномену віри з похідними феноменами людського буття / Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : Гілея, 2015. – Вип. 97 (6). – 489 с., с. 207-211

3.      Коломієць О. Екзистенціально-трансцендентальне розгортання людського духу як необхідна умова існування особистості: метаантропологічний аналіз // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. – Випуск 9–10 (157–158). – К., 2016. – 200 с./ с. 182-196

4.       Орлова Т.В. Історія сучасного світу: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 551 с.

5.     Толковый словарь русского языка / С. Ожегов, Н. Шведова. 4-е изд. дополн. — М.: А Темп, 2006. — 944 с.

6.     Философская антропология: словарь. / Под ред. д. филос. н., проф., Н.В. Хамитова. – К.: КНТ, 2011. – 472 с.

7.       Хайдеггер М. Бытие и время. / Пер. с нем. В.В. Бибихина. — Харьков: Фолио, 2003. — 503с.

8.     Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Под общ. ред. К. Королева и Е. Кривцовой; пер. Т. Велимеев — М.: АСТ, 2014. — 558 с.

9.   Этика и эстетика. Словарь ключевых терминов / Н. Хамитов, С. Крылова С. Минева – К.: КНТ, 2009. –336 с.

10.    Современная энциклопедия, https://dic.academic.ru/dic.nsf/enc1p/6678, (11.05.2018).

11.   Хамитов Н. Одиночество мужское и женскоею – Режим доступу: https://fil.wikireading.ru/9612 (10.04.2018).

12.              U.S. Department of State. – Режим доступу: https://fil.wikireading.ru/9612 (09.09.2018).

 

REFERENCES:

1.       Kanetti, E. (1997). Massa i vlast / [per. s nem. L. Ionina]. ‑ M.: «Ad Marginem». — 528 s.

2.      Kolomiets, O. (2015). Zv’yazok fenomenu vIri z pohIdnimi fenomenami lyudskogo buttya. GIleya: naukoviy visnik: zbirnik naukovyh prats / gol. red. V.M. Vashkevich. Kyiv, Vyp. 97 (6). – 489 s./ s. 207-211.

3.  Kolomiets, O. (2016). EkzistentsIalno-transtsendentalne rozgortannya lyudskogo duhu yak neobhIdna umova Isnuvannya osobistostI: metaantropologIchniy analIz. Multiversum. FIlosofskiy almanah / Gol. red. V.V. Lyah. – Vypusk 9–10 (157–158). Kyiv. – 200 s. / s. 182-196.

4.        Orlova, T.V. (2006). IstorIya suchasnogo svitu: Navch. posIb. Kyiv: Znannya. — 551 s.

5.       Tolkovyiy slovar russkogo yazyika (2006) / S. Ozhegov, N. Shvedova. 4-e izd. dopoln. Moscow: A Temp. — 944 s.

6.       Filosofskaya antropologiya: slovar (2011) / Pod red. d. filos. n., prof., N.V. Hamitova.  Kyiv: KNT. – 472 s.

7.       Haydegger, M. (2003). Byitie i vremya. / Per. s nem. V.V. Bibihina. Harkiv: Folio. — 503 s.

8.      Hantington, S. (2014). Stolknovenie tsivilizatsiy / Pod obsch. red. K. Koroleva i E. Krivtsovoy; per. T. Velimeev. Moscow: AST. — 558 s.

9.     Etika i estetika. Slovar klyuchevyih terminov / N. Hamitov, S. Kryilova S. Mineva – K.: KNT, 2009. –336 s.

10. Sovremennaya entsiklopediya. – Avaiable at: https://dic.academic.ru/dic.nsf/enc1p/6678, (11.05.2018).

11.  Hamitov N. Odinochestvo muzhskoe i zhenskoe. – Avaiable at:  https://fil.wikireading.ru/9612 (10.04.2018).

12.     U.S. Department of State. - – Avaiable at: https://fil.wikireading.ru/9612 (09.09.2018).