2023/4/ЗМІСТ.

2023/4/9

2023/4/8

2023/4/6

2023/4/7

2023/4/5

Chernenko, Olena (2023). THE EMERGENCE AND DEVELOPMENT OF TERRORISM IN INTERNATIONAL RELATIONS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 04 (40)

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕРОРИЗМУ В МІЖНАРОДНИХ 

ВІДНОСИНАХ
 
УДК 327.8:327.54:343.326
 
Черненко, Олена, кандидат юридичних наук, доцент, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Україна, Харків), кафедра міжнародних відносин, міжнародної інформації та безпеки, olena.dotsenko@karazin.ua
 
АНОТАЦІЯ
Визначено, що тероризм сягає своїм коріння ще І ст. нашої ери з появою угруповання сікаріїв в Палестині, діяльність яких мала релігійний фанатичний характер. Зауважено, що основоположником тероризму вважається Хасан аль-Саббах, організатор угруповання асасинів. У статті розкрито, що у Китаї та Індії наприкінці XVIII століття були відомі такі терористичні спільноти як «тріади» та «душителі» відповідно; у часи феодалізму та середні віки, зокрема в Європі, також мали місце численні терористичні акти, серед яких слід відзначити діяльність так званої «святої інквізиції»; під час Великої французької революції було введено поняття терору, як підґрунтя тероризму, а у ХІХ столітті набувають поширення націоналістичний та анархічний тероризм висуваються теорії «філософія бомби», «пропаганди дією», а також зростає активність саме пропаганди тероризму. Визначено, що ХХ століття характеризувалося рядом терористичних атак на європейських та американських політиків; у свою чергу, терористична активність після закінчення Першої світової війни в Європі ґрунтувалася на радикальній націоналістичній ідеології, а після Другої  – стала частиною руху партизан та підрозділів армії. Розкрито, що з другої половини ХХ століття тероризм набуває міжнародного характеру та стає однією з головних проблем сучасних міжнародних відносин, для якого характерні наступні риси: перехід від індивідуальних посягань в основному на посадових осіб держави до систематичних актів; акцентом та таємності діяльності організації, її структурованості та жорсткому підході до набору учасників; використанням нових видів зброї, у тому числі забороненої, та інформаційних технологій; активною пропагандою; посиленням релігійного, націоналістичного та етнічного характеру тероризму; розширенням джерел фінансуванням з акцентом на «людських джерелах»; набуття тероризмом статусу головного фактору дестабілізації міжнародних відносин; посилення загрози  релігійного та етнічного тероризму; зміни у зброї, що використовується для вчинення терористичних актів.
Ключові слова: тероризм, терористичні угруповання, терористичний акт, пропаганда тероризму, сікарії, асасини, міжнародний тероризм, міжнародні відносини, міжнародна безпека, розвиток.

THE EMERGENCE AND DEVELOPMENT OF TERRORISM

IN INTERNATIONAL RELATIONS
Chernenko, Olena, PhD (Juridical Science), Associate Professor, V.N. Karazin Kharkiv National University (Ukraine, Kharkiv), Department of International Relations, International Information and Security, olena.dotsenko@karazin.ua
 
SUMMARY
It is determined that terrorism has its roots in the first century AD with the emergence of the Sicarii group in Palestine, whose activities were religiously fanatical. It is noted that Hasan al-Sabbah, the organiser of the Assassins group, is considered to be the founder of terrorism. The article reveals that in China and India at the end of the eighteenth century, such terrorist communities as the ‘triads’ and ‘stranglers’ were known, respectively; during feudalism and the Middle Ages, in particular in Europe, there were also numerous terrorist acts, among which the activities of the so-called ‘Holy Inquisition’ should be noted; during the French Revolution, the concept of terror was introduced as the basis of terrorism, and in the nineteenth century, nationalist and anarchist terrorism became widespread, theories of ‘philosophy of the bomb’, ‘propaganda by action’ were put forward, and the activity of terrorist propaganda increased. It is determined that the twentieth century was characterised by a number of terrorist attacks on European and American politicians; in turn, terrorist activity after the end of the First World War in Europe was based on radical nationalist ideology, and after the Second World War it became part of the movement of guerrillas and army units. It is revealed that since the second half of the twentieth century, terrorism has become international in nature and has become one of the main problems of modern international relations, characterised by the following features: the transition from individual attacks mainly on state officials to systematic acts; emphasis and secrecy of the organisation's activities, its structured nature and a rigid approach to recruitment of participants; use of new types of weapons, including prohibited ones, and information technologies; active propaganda; strengthening of religious, nationalist and ethnic
Keywords: terrorism, terrorist groups, terrorist act, terrorist propaganda, sicarii, assassins, international terrorism, international relations, international security, development.
 
 
Актуальність дослідження. Тероризм сьогодні став викликом для регіональної та міжнародної безпеки. Процеси глобалізації та інтернаціоналізації спряли тому, що тероризм став проблемою всієї міжнародної спільноти, фактором дестабілізації нормального розвитку міжнародних відносин. Сьогодні тероризм набув таких ознак, як широта здійснення впливу, розмивання чітко окреслених територіальних меж впливу (вихід за межі державних територій), організаційна еволюція терористичних спільнот та чітка і злагоджена координація між ними, різні джерела фінансування. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій спричиняє на виникнення нових форм тероризму, а також можливість застосовувати сучасні інформаційні технології, медіа, а також глобальну мережу для залякування та впливу на міжнародну спільноту в цілому та кожну окрему країну зокрема, а також надаючи діяльності терористів ознак мобільності, анонімності та стійкості до засобів протидії. Проблема тероризму в сучасному світі, будучи однією з найважливіших проблем суспільства, є об’єктом дослідження вчених різних напрямів науки – політологів, істориків, юристів, економістів тощо. Тому для правильного тлумачення і розуміння поняття «тероризм», його характерних рис, проявів та способів протидії, особливо у зв’язку з глобалізацією цього явища та набуття ним міжнародного характеру, важливим є розкрити еволюцію даного явища.
 
Ступінь вивченості теми свідчить про те, що на проблеми еволюції такого явища як тероризм в міжнародних відносинах звертали увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, зокрема О. Бардін [1], В. Вакулич [3], М. Джужа, Д. Никифорчук, В. Комарницький [2], С. Маделик [4], В. Тимошенко [6], Г. Токаревський [7] тощо. Проте, незважаючи на вклад, зроблений зазначеними авторами, ряд питань щодо виникнення та розвитку тероризму в міжнародних відносинах залишаються відкритими.
 
Викладення основного матеріалу. Коріння тероризму як політичного явища є достатньо глибокими. Так, традиційно першим в історії людства терористичним угрупуванням вважається секта сікаріїв (походить від назви «сіка» – короткий меч, що був улюбленою зброєю членів даної групи), яка провадила свою діяльність в 66–73 роках у Палестині. Терористична діяльність сікаріів характеризувалася релігійним фанатизмом, вони не визнавали ніякої влади крім Бога, зазначали про те, що священнослужителі не можуть бути посередниками між Богом та людьми. Вони застосовували тактику «темрява натовпу», тобто завдання удару по натовпу людей, бо саме в натовпі дуже складно визначити, звідки був удар. Причому, вони атакували часто у свята, коли у Єрусалимі було людно, а сіки ховали під одягом. Основними цілями їх вважалися ті представники палестинської та Єгипетської діаспори, що  були за дружні стосунки з Римською імперією, і сікарії вважали, що повалення існуючого режиму принесе щастя людям через муки [4, с. 328].
 
Ще однією сектою, що провадила терористичну діяльність на Сході в ХІ ст., є асасини, саме їхні тактики знаходять своє відображення в способах здійснення терористичної діяльності сучасними терористами. Секта була організована Хасаном аль-Саббахом – основоположником тероризму на думку дослідників. По суті він створив нову форму держави без території та кордонів з визначеною ієрархією влади-підпорядкування – терористичну державу, яка складалася із фортець, а його прибічники кочували по цих фортецях  і вбивали усіх, хто був незгодний з їх ідеологією або віросповіданням. Їх кампанія терору була тривалою, продуманою, дії вчинялися воїнами, які були дисциплінованими та такими, що проходили навчання та підготовку, а оскільки їх було замало для відкритої боротьби, то задля досягнення найбільшого ефекту політичного характеру вони діяли тільки таємно, навіть використовували метод видавання себе за громадян іншої країни або іншої віри. Варто зауважити, що асасини не використовували іншу зброю (наприклад, отруту чи психологічний вплив) крім кинджалів, оскільки вбивствам надавалося ритуальне значення. Відзначається, що асасини вірили в побудову нового ладу, заснованого на їх ідеології, схвалювали мучеництво та смерть в ім’я цієї ідеї, були аскетами та поважали дисципліну. Найзапеклішими їх ворогами були сельджуки (у 1092 році один  з прибічників асасинів Хасан ас-Сабах вбив візира султана сельджуків). Крім того, вони неодноразово здійснювали напади на Сирію, вбиваючи представників вищих органів влади [7, с. 90].
 
На Далекому Сході також існували терористичні спільноти. Так, наприкінці ХVIII ст. в Китаї сформувалися таємні організації – тріади – з метою повалення влади маньчжурів та передачі імперського престолу династії Мінь. Певний період часу тріади навіть виконували функції місцевого самоуправління та чинили спроби організації народного повстання, які, щоправда, придушувалися маньчжурами. На початку ХХ століття тріади втратили легальні методи впливу та стали використовувати кримінальні, а саме займалися займалися контрабандою, вимаганнями, піратством тощо. Терористичні спільноти відомі були і в Індії. Так, члени секти «душителів» чинили вбивства шовковим мотузком як ритуальне жертвопокладання богині Калі [4, с. 330].
 
В епоху феодалізму також численними були різноманітні терористичні акти, зокрема в Європі (вбивство Генріха ІІІ Валуа монахом-домініканцем Жаком Клеманом, замах на Бонапарта у Франції тощо). В епоху середніх віків в Європі активно діяла «свята інквізиція», також мали місце акти терору феодалів проти васалів, здійснювався психологічний вплив на населення з метою недопущення бунтів шляхом виставляння шибениць з відрубаними головами уздовж доріг [1, с. 135].
 
Вважається, що саме поняття терор, що лежить в основі тероризму, виникло під час Великої французької революції, під час якої представники буржуазії жорстоко розправлялися з противниками, а потім чинили терор проти своїх же прибічників та керівників, наприклад, Робесп’єра [4, с. 331].
 
У ХІХ ст. поширення набуває анархічний та націоналістичний тероризм. У цей період німецький послідовник радикальної течії Карл Гейнцген висуває теорію під назвою «філософія бомби». Ця теорія полягає в тому, що винищення тисяч людей виправдовується «вищими інтересами людства», а будь-які заборони цього, коли мова йде про політичну боротьбу, навіть моральні, можуть не виконуватися. Зокрема, Гейнцген пропагував створення такої зброї, щоб невелика група людей могла протиставити себе масам і чинити на них вплив. Сьогодні ряд дослідників тероризму визнають Гейнцгена засновником концепції сучасного тероризму [6, с. 290].
 
У подальшому теорія Гейнцгена була розвинута в 70-х роках ХІХ ст. в доктрині «пропаганди дією», яка лягла в основу «теорії руйнування», розробленої М. Бакуніним, якою визнавалася єдина дія – руйнування, а саме, що тільки за допомогою дій терористичного характеру можна тиснути на маси та на уряди,  застосовуючи при цьому будь-які засоби та будучи «глухими» до благань «приречених» та не визнавати жодні компроміси [5, с. 18].
 
Слід зазначити, що наприкінці ХІХ ст. зросла активність й пропагандистів тероризму, зокрема в США та Європі. Одним з найбільш послідовних та активних пропагандистів тероризму називають німецького публіциста, що поділяв анархічні погляди, Іоганна Моста, який визначав, що з «варварською системою» слід боротися «варварськими методами». Іоганном Мостом був визначений принцип «ефект еха», значення якого в тому, що не стільки коштує вбивство «ворогів нації», скільки важливо, щоб терористичний акт став поштовхом для інших таких дій та знайшов послідовників. І. Мост вважав акт тероризму найкращою пропагандою, а найкращою формою захисту – напад, виправдовував напади вищою метою, пропагував ненависть та помсту, а також започаткував такий метод терористичної діяльності як надсилання жертвам посилок, при відкритті яких спрацьовує бомба [2, с. 21].
 
Кінець ХІХ – ХХ ст. характеризувався рядом замахів на життя американських та європейських політиків (зокрема були вбиті президенти США В. Мак-Кінлі та Дж. Гарфілд, президент Франції С. Карно (1984 р.), прем’єр-міністр Іспанії А. Кановас (1987 р.), австро-угорська імператриця Елізабет (1898 р.), король Італії Умберто (1900 р.), вчинений замах на вбивство Отто фон Бісмарка), хоча і відмічається, що убивцями були в основному анархісти, проте, часто вони діяли у власних інтересах, а не з ініціативи групи чи організації [4, с. 332–333].
 
Терористична активність після закінчення Першої світової війни в Європі ґрунтувалася на радикальній націоналістичній ідеології. Одними з найбільш активних терористів у цей період вважаються хорватські та македонські націоналістичні групи терористів, які виступали проти монархічного устрою Югославії. Саме цей період характеризується поширенням державного терору, тобто політики залякування політичних противників та придушення їхньої діяльності шляхом насильства, в тому числі до повної фізичної ліквідації (наприклад, терор тих, хто мислить по-іншому, в 20–40-х рр. та 30–40-х рр. ХХ століття в Росії та Німеччині відповідно, який в Німеччині на початку 40-х років набув міжнародного характеру, коли відбувалося знищення на окупованих територіях єврейської діаспори  [4, с. 333].
 
У період після Другої світової війни терористична діяльність стала частиною руху партизан та підрозділів армії. А вже з 70-х років ХХ століття тероризм стає проблемою міжнародного характеру, оскільки розширюється географія актів тероризму та вони набувають системного, організованого характеру, а діяльність терористичних груп стає все більш злагодженою та синхронізованою (організовуються склади зі зброєю, підпілля, інструменти прикриття терористичних угруповань – різноманітні фірми та фонди). Розширюється арсенал засобів вчинення терористичних актів – від звичайної зброї до нових, пов’язаних з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, вони стають все більш жорстокими. Часто суб’єктами здійснення терористичних актів стають представники радикальних націоналістичних чи політичних течій. Терористичні акти стають направленими на все більші за чисельністю людські жертви, здійснюються шляхом психологічного тиску на широкі маси, націлюються на руйнацію матеріальних та спотворення духовних цінностей, провокацію нетерпимості та ненависті між різними соціальними та національними групами, провокацію війни тощо [4, с. 334].
 
Саме глобалізація тероризму спричинила появу у другій половині ХХ ст. нового явища та нового терміну «міжнародний тероризм», який визначається як форма політичної боротьби, що реалізується різноманітними політичними партіями, групами, рухами та базується на ідеології насильства та екстремізма з метою впливу на акторів міжнародних відносин задля досягнення своїх цілей [3, с. 152]. Методами міжнародних терористів є захоплення заручників, вчинення вибухів, масові вбивства тощо, за допомогою яких вони прагнуть привернути увагу міжнародної спільноти та влади окремих країн щодо досягнення цілей та задоволення інтересів тих соціальних груп, представниками яких є терористи.
Можна виділити декілька особливостей розвитку тероризму як загрози міжнародним відносинам на сучасному етапі, що представлено у Таблиці 1.

Таблиця 1
Особливості розвитку тероризму як загрози міжнародним відносинам
на сучасному етапі

Зміна тактики тероризму	Відбувається перехід від індивідуальних актів посягань на вищих державних посадовців до системних терористичних актів, які вчиняються добре підготовленими виконавцями (в тому шляхом об’єднання кримінальних формувань та екстремістських угруповань з різних країн) і які направлені проти досить широкого кола осіб, тягнуть за собою значні матеріальні збитки, значні жертви серед населення, руйнування інфраструктури.
Удосконалення організаційної структури терористичних організацій	Акцент робиться на таємності їхньої діяльності, більш жорсткому підході до відбору майбутніх членів організації, спеціалізації тих чи інших підрозділів терористичних угруповань за призначенням (поділ на тих, хто відповідає власне за виконання терористичного акту, розвідку, контррозвідку, фінансування, надання зброї та інших засобів вчинення актів тощо).
Зміни у методах та засобах тероризму	Характерною є зміни в бік використання більш жорстких методів впливу. Зокрема, терористи все частіше використовують або погрожують використанням заборонених видів зброї – хімічної, ядерної, біологічної, або метою їх атак є промислові об’єкти, діяльність яких пов’язана із використанням хімічних та інших токсичних, бактеріологічних чи ядерних речовин.
Використання у терористичній діяльності досягнень наукового та технічного прогресу	Науковий та технічний прогрес крім визнаних та очевидних переваг має й негативні наслідки, серед яких, зокрема, виникнення нових видів тероризму. Сьогодні життя будь-якої країни та міжнародної спільноти в цілому, а так само і кожної окремої особи неможливо уявити без використання інформаційно-комунікаційних засобів та участі в інформаційних відносинах. Інформаційні технології проникли майже в усі сфери суспільного життя, в тому числі стали невід’ємною частиною об’єктів критичної інфраструктури – оборонної, безпекової, правоохоронної, банківської, економічної та інших систем.  Усе це спричиняє небезпеку втручання в ці системи шляхом порушення вимог інформаційної та кібербезпеки. Так, дії хакерів-терористів можуть призвести до паралізації важливих систем державного та міжнародного життя і призвести до значних матеріальних збитків та людських жертв. Тобто особливого значення як загрози міжнародним відносинам набуває новий вид тероризму – інформаційний.
Посилення загрози  релігійного та етнічного тероризму	На сьогоднішній день особливу небезпеку становлять не тільки безпосередньо вчиненні виконавцями терористичні акти, а й пропаганда тероризму. Зокрема, слід відзначити прибічників радикального напряму ісламу, що поширюють ідеї релігійного есктремізма та сепаратизма (можна відзначити регіони, де така діяльність терористичних угруповань є найбільш активною – Центральна Азія, Балкани, Північний Кавказ тощо).
Зміни у фінансуванні тероризму	Акцент робиться на розширенні джерел фінансування та так званих «людських джерел» (тобто джерел вербування нових членів терористичних угруповань) тероризму, зокрема, міжнародного.
Зміни у зброї, що використовується для вчинення терористичних актів	Відбувається розширення арсеналу зброї, що застосовується терористами. Зокрема, характерним є використання таких її видів, як: -        зброя для фізичного ураження (традиційна зброя, що використовується для вчинення вбивств, вибухів тощо); -        фактологічна зброя, методами якої є залякування, наприклад, у засобах масової інформації, пропаганда, демагогія тощо); -        економічна зброя, в якості якої можуть виступати піратство, ембарго, санкції тощо; -        концептуально-методологічна зброя, що характеризується змінами ціннісних орієнтацій суспільства, насильним впровадженням неістинних цінностей для суспільства; -        зброя направлена на геноцид населення певної країни чи спільноти (пропаганда використання та поширення таких засобів, як наркотики, інші одурманюючі речовини, алкоголь тощо); -        хронологічна зброя, що спрямована на підміну причинно-наслідкових зв’язків різних явищ, їх неправдиве відображення).
Набуття міжнародним тероризмом характеру одного з основних факторів дестабілізації міжнародних відносин	Для того, щоб здійснювати удари по терористичним базам відбувається фактичне вторгнення в окремі регіони різних країн.

Складено авторкою за [4, с. 334–337].
 
Висновки. Беручи початок у І столітті нашої ери, який пов’язують з діяльністю сікаріїв в Палестині, явище тероризму пройшло свій розвиток протягом років, отримавши втілення у діяльності угрупування асасинів у ХІ столітті на Сході та «тріад» та «душителів» в Китаї та Індії у XVIII столітті; замахах на Генріха ІІІ Валуа та Бонапарта у Франції в епоху феодалізму; діяльності «святої інквізиції» у середні віки; поширенні анархічного та націоналістичного тероризму в ХІХ столітті; терористичних атаках на європейських та американських політиків у ХІХ–ХХ столітті; посилені радикальної та націоналістичної ідеології терористів після Першої світової війни; ставши частиною партизанського руху після Другої світової війни. З другої половини ХХ століття тероризм набуває міжнародного характеру та стає однією з головних проблем сучасних міжнародних відносин, якому властиві такі особливості: перехід від індивідуальних посягань в основному на посадових осіб держави до систематичних актів; акцент та таємності діяльності організації, її структурованості та жорсткому підході до набору учасників; використання нових видів зброї, у тому числі забороненої, та інформаційних технологій; активна пропаганда; посилення релігійного, націоналістичного та етнічного характеру тероризму; розширення джерел фінансуванням з акцентом на «людських джерелах»; набуття тероризмом статусу головного фактору дестабілізації міжнародних відносин; посилення загрози  релігійного та етнічного тероризму; зміни у зброї, що використовується для вчинення терористичних актів.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1.    Бардін О. Передісторія і генезис тероризму. Людина і політика. 2004. № 2. С.130–144.
2.    Боротьба з тероризмом : навч. посіб. / за заг. редакцією проф. В. В. Коваленка / [О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук, В. М. Комарницький та ін.]. К.: Видавничий дім «Скіф», 2013. 584 с.
3.    Вакулич. В. Світ перед викликами тероризму : монографія. Кіровоград : ВАТ «Кіровоградське видавництво», 2005. 267 с.
4.    Маделик С. М. Історичні витоки та еволюція тероризму. Проблеми міжнародних відносин : зб. наук. пр. К. : КиМУ, 2010. Вип. 1. С. 327–339.
5.    Тероризм: теоретико-прикладні аспекти: навчальний посібник / кол. авторів; за заг. ред. проф. В. К. Грищука. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 328 с.
6.    Тимошенко В. І. Тeроризм як об’єкт політико-правового дослідження. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 3 (104). С. 289–298.
7.    Токаревський Г. В. Міжнародний тероризм: сучасний стан та перспективи протидії. Стратегічна панорама. 2003. № 1. С. 85–92.
 
REFERENCES:
1.    Bardin O. (2004) Peredistoriia i henezys teroryzmu. Liudyna i polityka. № 2. S.130–144.
2.  Borotba z teroryzmom : navch. posib. / za zah. red. prof. V.V. Kovalenka / [О.М. Dzhuzha, D.Y. Nykyforchuk, V.M. Romarnytskyi ta in.]. K. : Vydavnychyi dim “Skif”, 2013. 584 s.
3.    Vakulych, V. (2005). Svit pered vyklykamy teroryzmu : monohrafiia. Kirovohrad : VAT “Kirovohradske vydavnytstvo”. 267 s.
4. Madelyk, S.V. (2010). Istorychni vytoky ta evoliutsiia teroryzmu. Problemy mizhnarodnykh vidnosyn : zb. nauk. pr. К. : KyMU. Vyp. 1. S. 327–339.
5.    Teroryzm: teoretyko-prykladni aspekty : navchalnyi posibnyk / kol. avtoriv; za zah. red. prof. V. K. Hryshchuka. Lviv : LvDUVS, 2011. 328 s.
6.  Tymoshenko, V.I. (2017). Teroryzm yak obiekt polityko-pravovoho doslidzhennia. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav. № 3 (104). S. 289–298.
7.  Tokarevskyi, H.V. (2003). Mizhnarodnyi teroryzm: suchsnyi stan ta perspektyvy protydii. Stratehichna prohrama. № 1. S. 85–92.
 

Peresypkina, Iryna (2023). SOCIO-CULTURAL AND SOCIO-POLITICAL ASPECTS OF GLOBAL DEVELOPMENT IN THE CONTEXT OF THE SCHOLARSHIPS OF WESTERN GLOBALISTS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 04 (40).

 

СОЦІОКУЛЬТУРНІ І СОЦІОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В КОНТЕКСТІ ВЧЕНЬ ЗАХІДНИХ ГЛОБАЛІСТІВ

УДК 321.7:316.32

 Пересипкіна, Ірина, кандидат політичних наук, доцент, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Україна, Харків), кафедра міжнародних відносин, міжнародної інформації та безпеки, e-mail: iryna.peresypkina@karazin.ua

 АНОТАЦІЯ

Розглянуто проблему соціокультурного і соціополітичного аспекту глобального розвитку. Проаналізовано основні ідеї та концепції, які були висунуті провідними західними мислителями щодо глобалізації та її впливу на сучасне суспільство. Здійснено критичний огляд різних підходів до розуміння глобальних процесів, підкреслюючи необхідність міждисциплінарного підходу до вивчення глобалізації. Розглядаються теоретичні засади, на яких базуються сучасні західні глобалістичні теорії. Висвітлюються погляди таких відомих мислителів, як І. Валлерстайн, Е. Гідденс та З. Бауман, які зробили значний внесок у розвиток розуміння глобальних процесів. Аналізуються їхні погляди на світову систему, сучасні соціальні рухи та мережеве суспільство. Зазначається, як ці теорії пояснюють зміни в соціальних структурах та політичних інституціях, що відбуваються під впливом глобалізації. Визначено, що глобалізація є складним і багатовимірним процесом, який потребує комплексного аналізу, враховуючи як позитивні, так і негативні аспекти її впливу на суспільство. Крім того, розглядаються практичні аспекти реалізації глобалістичних ідей у політиці та економіці. Акцентається увага на ролі міжнародних організацій, таких як ООН, Світовий банк та МВФ, у формуванні глобальної політики та реалізації глобальних програм розвитку. Підкреслюється важливість усвідомлення соціокультурних і соціополітичних аспектів глобального розвитку для розробки ефективних стратегій управління глобалізаційними процесами. Наголошується на необхідності більш глибокого розуміння взаємозвʼязку між локальними та глобальними процесами, а також на важливості збереження культурного розмаїття в умовах глобалізації.

Ключові слова: глобальний розвиток, глобалізація, культурні цінності, соціальний розвиток, політична система, політичний розвиток, суспільство, культура.

SOCIO-CULTURAL AND SOCIO-POLITICAL ASPECTS OF GLOBAL DEVELOPMENT IN THE CONTEXT OF THE SCHOLARSHIPS OF WESTERN GLOBALISTS

 

Peresypkina, Iryna, PhD (Political Science), Associate Professor, V. N. Karazin Kharkiv National University (Ukraine, Kharkiv), Department of International Relations, International Information and Security, e-mail: iryna.peresypkina@karazin.ua

 SUMMARY

The problem of the sociocultural and sociopolitical aspect of global development is considered. The main ideas and concepts put forward by leading Western thinkers regarding globalization and its impact on modern society are analyzed. A critical review of various approaches to understanding global processes is carried out, emphasizing the need for an interdisciplinary approach to the study of globalization. The theoretical foundations on which modern Western globalist theories are based are considered. The views of such well-known thinkers as I. Wallerstein, E. Giddens and Z. Bauman, who made a significant contribution to the development of understanding of global processes, are highlighted. Their views on the world system, modern social movements and network society are analyzed. It is noted how these theories explain changes in social structures and political institutions that occur under the influence of globalization. It was determined that globalization is a complex and multidimensional process that requires a comprehensive analysis, taking into account both positive and negative aspects of its impact on society. In addition, practical aspects of the implementation of globalist ideas in politics and economy are considered. Emphasis is placed on the role of international organizations, such as the UN, the World Bank, and the IMF, in the formation of global policies and the implementation of global development programs. The importance of awareness of sociocultural and sociopolitical aspects of global development for the development of effective strategies for managing globalization processes is emphasized. The need for a deeper understanding of the relationship between local and global processes is emphasized, as well as the importance of preserving cultural diversity in the face of globalization.

Key words: global development, globalization, cultural values, social development, political system, political development, society, culture.

 

Глобалізація є складним та багатогранним процесом, що охоплює економічні, політичні, соціальні та культурні аспекти. Соціокультурні та  соціополітичні аспекти глобального розвитку особливо цікаві для дослідників, оскільки вони безпосередньо впливають на повсякденне життя людей та їхню ідентичність. Західні глобалісти пропонують різні підходи та теорії, які допомагають зрозуміти ці процеси.

Актуальність дослідження. Актуальність теми полягає в тому, що сучасний світ переживає значні зміни, спричинені процесами глобалізації, які охоплюють усі сфери життя суспільства. Соціокультурні аспекти глобального розвитку відображають зміни у культурних практиках, цінностях та ідентичності, що виникають в результаті взаємодії різних культур та суспільств. Це особливо актуально в умовах зростаючої взаємозалежності країн, де культурний обмін і глобальна комунікація стають нормою. Західні глобалісти в своїх теоріях і вченнях акцентують увагу на впливі глобалізації на культурну гомогенізацію і, водночас, на можливість збереження культурної різноманітності через адаптацію та інтеграцію різних культурних елементів. Соціополітичні аспекти глобалізації відображають вплив глобальних процесів на політичні структури, інститути та відносини між державами. Глобалізація сприяє поширенню демократичних цінностей, стандартів прав людини та принципів верховенства права, водночас ставлячи нові виклики перед національними суверенітетами та традиційними політичними системами. Західні глобалісти досліджують, як глобальні економічні та політичні зміни впливають на міжнародну систему, формуючи нові форми глобального врядування і співпраці. Тема є надзвичайно актуальною, оскільки розуміння соціокультурних і соціополітичних аспектів глобального розвитку допомагає формувати ефективні стратегії адаптації до змін, що відбуваються, та сприяти побудові стабільного, інклюзивного і справедливого глобального суспільства [1, с. 77-78]. Метою статті є визначення соціокультурних і соціополітичних аспектів глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів.

Глобалізація як багатовимірний процес охоплює широкий спектр соціокультурних та соціополітичних аспектів, які мають вирішальне значення для розвитку сучасного світу. Вчені-західні глобалісти, зокрема такі як І. Валлерстайн, Е. Гідденс, З. Бауман, Р. Роберстон та С. Гантінгтон, зосереджують свою увагу на аналізі взаємодії культурних, економічних та політичних процесів у контексті глобалізації. Глобалізація як феномен сучасного світу суттєво впливає на соціокультурні аспекти розвитку суспільства. Західні глобалісти висвітлюють різні аспекти цього процесу у своїх роботах. Аналіз вчень західних глобалістів дає змогу глибше усвідомити тенденції та виклики сучасного світу, а також визначити можливі напрямки подальшого розвитку у контексті глобальних процесів.

Один з ключових представників – Е. Валлерстайн, відомий своїм аналізом світ-системного підходу, який розглядає світову економіку як єдину систему, що складається з ядра, напівпериферії та периферії. Згідно з його теорією, культурний обмін між цими зонами сприяє поширенню культурних практик і цінностей. Валерстайн стверджує, що сучасний світовий порядок формується під впливом складної взаємодії економічних, політичних і культурних процесів. Він розглядає глобальний розвиток як процес, що включає в себе як розширення капіталістичної світ-системи, так і культурні трансформації, які супроводжують цей процес. Згідно з Валерстайном, капіталістична світ-система виникла у XVI столітті в Європі і з тих пір поширилася на весь світ. Цей процес супроводжується встановленням нерівності між центром і периферією, де центри концентрують багатство і владу, а периферія служить джерелом дешевої праці і ресурсів [2, с. 47-48]. Валерстайн підкреслює, що культурні аспекти, такі як ідеологія, релігія і освіта, відіграють ключову роль у легітимації та підтримці цієї нерівності. Важливим аспектом досліджень Валерстайна є аналіз ролі держави в світ-системі. Він вважає, що держави є важливими акторами, які сприяють розвитку капіталізму і підтримують існуючу структуру світ-системи. Однак, Валерстайн також зазначає, що держави самі піддаються впливу глобальних економічних і культурних процесів, що робить їхні дії непередбачуваними і часто суперечливими. Соціокультурні аспекти глобального розвитку також включають питання ідентичності і культурної гегемонії. Валерстайн звертає увагу на те, що глобалізація спричиняє не тільки економічні, але й культурні зміни, які часто призводять до зіткнення різних культурних цінностей і ідентичностей. Він зазначає, що глобалізація може сприяти як гомогенізації культур, так і зростанню культурного різноманіття, що створює нові виклики для соціальної стабільності і інтеграції. В цілому, І. Валерстайн підкреслює, що розуміння соціокультурних аспектів глобального розвитку є ключовим для аналізу сучасного світу. Його підхід пропонує комплексний аналіз, який враховує взаємодію економічних, політичних і культурних факторів, що формують глобальний порядок і визначають напрями розвитку світової спільноти [2, с. 50-52].

Інший важливий теоретик – З. Бауман, який досліджує вплив глобалізації на ідентичність та суспільні структури. Він вводить поняття «рідкої модерності», яка характеризується постійними змінами та нестабільністю, що впливає на соціокультурні процеси. Бауман зазначав, що глобалізація створює нові соціокультурні динаміки, які впливають на ідентичність, споживання та взаємини між людьми. В умовах глобалізації традиційні форми спільнот і культур зазнають значних змін, що призводить до появи нових форм ідентичності та культурного обміну. Він розглядав ці процеси як взаємоповʼязані та суперечливі, де глобальні процеси можуть як зближувати, так і розділяти суспільства. Соціополітичні аспекти глобального розвитку, за Бауманом, включають зміну ролі держави та влади в умовах глобальних економічних і політичних процесів. Він стверджував, що глобалізація послаблює традиційні національні держави, передаючи значну частину влади наднаціональним організаціям і глобальним корпораціям [1, с. 77-78]. Це призводить до зменшення контролю національних урядів над економікою та соціальною політикою, що викликає занепокоєння щодо демократичного контролю та соціальної справедливості. Бауман також підкреслював, що глобалізація породжує нові форми нерівності та соціальної маргіналізації. Він стверджував, що в глобалізованому світі ресурси та можливості розподіляються нерівномірно, створюючи «глобальні еліти» та «глобальні нижчі класи». Це, на його думку, призводить до соціальних конфліктів та напруженості як на глобальному, так і на локальному рівнях. [6, с. 450-462]. Крім того, Бауман звертав увагу на вплив глобалізації на особистісні відносини та соціальну інтеграцію. Він вважав, що в умовах глобалізації люди стають більш мобільними, але водночас більш ізольованими та вразливими. Традиційні форми соціальної підтримки руйнуються, а нові форми соціальних звʼязків часто виявляються менш стабільними та надійними. З. Бауман розглядав глобалізацію як складний і багатогранний процес, який має значні соціокультурні та соціополітичні наслідки. Роботи З. Баумана наголошують на необхідності критичного осмислення цих процесів для розуміння сучасного світу та пошуку шляхів для більш справедливого та інтегрованого глобального суспільства [1, с. 110-115].

Р. Робертсон є ще одним впливовим глобалістом, який ввів термін «глокалізація» – процес, при якому глобальні тенденції адаптуються до місцевих умов, що приводить до збереження культурної різноманітності в умовах глобалізації. Робертсон розглядає глобалізацію як багатовимірний процес, що включає економічні, політичні, культурні та соціальні аспекти. Це означає, що глобалізація не призводить до однорідності культур, а, навпаки, сприяє їх різноманітності та унікальності через адаптацію глобальних процесів до локальних умов. Він наголошує на тому, що глобалізація створює нові можливості для культурного обміну та взаємодії, але також може призводити до конфліктів і напруженості через нерівномірний розподіл ресурсів і влади. Соціополітичні аспекти глобального розвитку, за Робертсоном, включають зміни в системах управління та влади на глобальному рівні. Він підкреслює, що глобалізація призводить до зростання ролі наднаціональних організацій, таких як ООН, МВФ та Світовий банк, які мають вплив на національні політики та економіки [3, с. 65-67]. Це, в свою чергу, викликає питання суверенітету та автономії держав, оскільки вони змушені адаптуватися до глобальних вимог і стандартів. Робертсон також звертає увагу на роль інформаційних технологій у глобальному розвитку. Він зазначає, що розвиток інтернету та цифрових технологій сприяє швидкому поширенню інформації та ідей, що змінює способи комунікації та взаємодії між людьми і суспільствами. Це відкриває нові можливості для співпраці та розвитку, але також піднімає питання приватності, безпеки та етичних норм у цифровому світі [4, с. 122-125].

Е. Гідденс, зі своєю теорією структуризації, аналізує взаємодію між глобальними процесами та місцевими культурними структурами, підкреслюючи, як глобалізація впливає на повсякденне життя людей та їхню соціальну поведінку. Він вважає, що глобалізація – це не просто економічний процес, але також глибоко соціокультурний феномен. Гідденс звертає увагу на те, що глобалізація впливає на всі аспекти людського життя, від способу ведення бізнесу до повсякденних соціальних відносин. Вона створює нові можливості для культурного обміну, але також може призводити до культурного гомогенізму, де місцеві традиції ідентичності можуть бути поглинуті домінуючими світовими культурами. Гідденс також наголошує на важливості політичних аспектів глобалізації. Вона змінює не тільки структури влади всередині держав, але й міждержавні відносини [9]. Глобальні проблеми, такі як зміна клімату, тероризм, міграція та економічна нерівність, вимагають колективних дій і міжнародної співпраці, що змушує національні держави переглядати свою роль у світовій політиці. Водночас Гідденс підкреслює, що глобалізація спричиняє нові форми соціальної стратифікації, де соціальна нерівність може збільшуватись як на національному, так і на міжнародному рівнях. Таким чином, для Гідденса глобальний розвиток – це складний і багатогранний процес, який включає в себе економічні, соціальні, культурні та політичні виміри. Він закликає до критичного осмислення глобалізації і розробки стратегій, які б дозволяли максимізувати її позитивні аспекти та мінімізувати негативні наслідки, забезпечуючи більш справедливий і стійкий світовий порядок [9].

С. Гантінгтон у своїх роботах досліджував різні аспекти глобального розвитку, приділяючи особливу увагу соціокультурним і соціополітичним аспектам. Однією з його найвідоміших праць є книга «Зіткнення цивілізацій», де він висуває тезу про те, що після закінчення холодної війни основні конфлікти в світі виникатимуть не з ідеологічних чи економічних причин, а через культурні та релігійні відмінності. Гантінгтон стверджує, що світові культури (або цивілізації) мають фундаментальні відмінності, які зумовлюють різні погляди на життя, суспільство та політику. Він виділяє основні цивілізації, такі як західна, ісламська, конфуціанська, японська, індуська, православно-слов'янська, латиноамериканська та африканська. На його думку, майбутні конфлікти відбуватимуться переважно між цими цивілізаціями, що зумовлено їхніми відмінними культурними цінностями і релігійними переконаннями [11, р. 89-102]. Окрім цього, Гантінгтон аналізує роль соціополітичних факторів у глобальному розвитку. Він підкреслює, що національні держави залишатимуться ключовими гравцями на світовій арені, проте їхня взаємодія буде все більше визначатися приналежністю до певних цивілізацій. Важливу роль відіграють також процеси модернізації та глобалізації, які, з одного боку, сприяють економічному зростанню та технологічному розвитку, а з іншого – викликають занепокоєння щодо збереження культурної ідентичності. Гантінгтон попереджає, що західні країни не повинні намагатися нав'язувати свої цінності іншим цивілізаціям, оскільки це може призвести до зростання напруженості та конфліктів. Натомість, він закликає до взаємоповаги та співіснування різних культур, що є запорукою стабільності та миру в багатополярному світі [11, р. 89-102].

Ці науковці роблять важливий внесок у розуміння того, як глобалізація трансформує соціокультурні аспекти суспільств, підкреслюючи як позитивні, так і негативні наслідки цього процесу. Їхні теорії надають глибоке розуміння того, як глобалізація впливає на різні сфери суспільного життя, включаючи зміну культурних ідентичностей, трансформацію політичних структур та динаміку соціальної нерівності. З одного боку, глобалізація сприяє поширенню західних культурних норм і цінностей, що призводить до формування глобальної культури. Це явище часто супроводжується процесами культурної гомогенізації, коли локальні традиції і звичаї можуть витіснятися універсальними моделями споживання та поведінки. Однак, з іншого боку, глобалізація також сприяє культурному розмаїттю та взаємозбагаченню, оскільки різні культури мають можливість взаємодіяти та обмінюватися своїми досягненнями [5, р. 68-70].

Соціополітичні аспекти глобального розвитку включають зміну ролі національних держав у світовій системі, посилення значення міжнародних організацій та транснаціональних корпорацій, а також зростання впливу глобальних рухів і мереж. Вчені-західні глобалісти наголошують на необхідності переосмислення суверенітету держави та її функцій в умовах глобальної взаємозалежності. Наприклад, Валлерстайн у своїй теорії світ-системи стверджує, що сучасний світовий порядок базується на нерівному розподілі ресурсів та влади між центром і периферією, що призводить до соціально-економічних диспропорцій. Соціокультурні та соціополітичні аспекти глобального розвитку є ключовими для розуміння сучасних тенденцій та викликів, що постають перед людством. Вивчення вчень західних глобалістів дозволяє глибше усвідомити складність і багатовимірність глобалізаційних процесів, а також їхній вплив на формування нового світового порядку [2, с. 45-47].

Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів відображають складні взаємозвʼязки між різними сферами життя суспільства на світовому рівні. Глобалізація, як процес інтеграції націй та культур, значно впливає на розвиток соціальних структур та політичних систем. Вчення західних глобалістів часто акцентують увагу на тому, як культурний обмін і технологічні інновації сприяють зміцненню глобальних звʼязків та створенню єдиного інформаційного простору. Водночас, соціополітичні аспекти глобалізації включають питання суверенітету держав, глобального управління та впливу транснаціональних корпорацій. Західні глобалісти підкреслюють важливість міжнародного співробітництва для вирішення глобальних проблем, таких як зміна клімату, тероризм і нерівність [7, р. 56-58]. Вони також розглядають роль міжнародних організацій, таких як ООН та ВТО, у підтримці глобальної стабільності та розвитку. Політичні аспекти глобального розвитку включають зростання впливу міжнародних організацій, таких як Організація Обʼєднаних Націй, Світова торгова організація та Міжнародний валютний фонд. Ці організації відіграють важливу роль у регулюванні міжнародних відносин та розвʼязанні глобальних проблем, таких як зміна клімату, забезпечення миру та стабільності, боротьба з бідністю та хворобами. Водночас, зростання впливу наддержав та глобальних корпорацій викликає занепокоєння щодо зменшення суверенітету національних держав і посилення економічної експлуатації менш розвинених країн. У цьому контексті, соціокультурні аспекти включають адаптацію різних культур до глобальних змін, збереження культурної ідентичності та вплив глобалізації на мову, традиції та мистецтво. Отже, вчення глобалістів пропонують комплексний погляд на соціокультурні та соціополітичні аспекти глобалізації, акцентуючи на взаємозвʼязку між місцевими і глобальними процесами, а також на необхідності гармонізації цих процесів для забезпечення стійкого розвитку світової спільноти [12].

Соціальні аспекти глобального розвитку повʼязані з питаннями справедливості, рівності та соціальної мобільності. Зростаюча нерівність у доходах і доступі до ресурсів є серйозною проблемою, яка загрожує соціальній стабільності та справедливості. Глобальні міграційні потоки також стають важливим фактором, який впливає на соціальні структури та демографічні зміни в різних країнах. Міграція може сприяти економічному зростанню та культурному збагаченню, але вона також може викликати соціальну напругу та конфлікти. Важливою складовою глобального розвитку є також питання сталого розвитку, яке передбачає збалансований підхід до економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища. Глобальні ініціативи, такі як Цілі сталого розвитку ООН, спрямовані на забезпечення довгострокового добробуту для всіх людей, незалежно від їхнього місця проживання. Ці ініціативи вимагають співпраці між урядами, приватним сектором та громадянським суспільством для досягнення спільних цілей [10, р. 25-45].

Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку включають важливу роль медіа та комунікаційних технологій у формуванні глобальної свідомості. Медіа, зокрема, відіграють ключову роль у поширенні інформації та культурних цінностей, створюючи умови для більш глибокого взаєморозуміння між народами. Глобалізація інформаційного простору сприяє тому, що події в одному куточку світу можуть мати миттєвий вплив на інші регіони, підкреслюючи взаємозалежність сучасного світу. Відомо, що глобалізація сприяє поширенню культурних цінностей, ідей та практик через кордони. Наприклад, поширення інтернету та соціальних мереж значно вплинуло на те, як люди по всьому світу спілкуються, отримують інформацію та формують свої культурні ідентичності. Глобалізація також сприяє культурній взаємодії, що проявляється в зростанні популярності міжнародних культурних заходів, таких як музичні фестивалі, кінофестивалі та спортивні події. Окрім цього, культурна глобалізація стимулює процеси культурної гібридизації, де різні культурні елементи поєднуються, створюючи нові форми культурного вираження. Наприклад, кулінарні традиції різних країн змішуються, утворюючи нові гастрономічні тенденції, такі як фʼюжн-кухня. Ще один приклад – популяризація іноземних мов та мультикультурної освіти, яка сприяє кращому розумінню та співпраці між різними націями [8, р. 123-125].

Соціополітичні аспекти глобального розвитку включають процеси демократизації, боротьбу за права людини та участь громадян у політичному житті. Важливим явищем є міжнародна політична співпраця, яка виражається у створенні та діяльності таких організацій, як ООН, НАТО, Європейський Союз. Ці організації відіграють ключову роль у підтриманні миру, безпеки та стабільності у світі. Наприклад, ЄС проводить спільну політику в таких сферах, як торгівля, охорона навколишнього середовища та боротьба з тероризмом, що сприяє посиленню політичної інтеграції країн-членів. Крім того, важливим аспектом є зростання впливу міжнародних неурядових організацій, які займаються питаннями прав людини, охорони здоровʼя, освіти та екології. Наприклад, такі організації, як Amnesty International та Greenpeace, здійснюють кампанії, що привертають увагу до проблем глобального масштабу та стимулюють уряди до дій [7, р. 56-59].

Інший важливий соціополітичний аспект – це міграція, яка має значний вплив на політичні та соціальні процеси в країнах, що приймають мігрантів. Міграційні потоки призводять до змін у демографічній структурі суспільств, що, у свою чергу, може викликати політичні напруженості та вимагати адаптаційних заходів з боку урядів. Наприклад, у багатьох європейських країнах питання інтеграції мігрантів та забезпечення їх прав стало одним з ключових на політичному порядку денному. Таким чином, соціокультурні та соціополітичні аспекти глобального розвитку є взаємоповʼязаними та взаємодоповнюючими процесами, які формують сучасний світ. Вони впливають на всі сфери життя суспільства, від культури та освіти до політики та економіки, сприяючи створенню глобальної спільноти з багатими культурними та політичними взаємодіями [9].

Водночас, критики західних глобалістичних теорій звертають увагу на нерівномірність розподілу благ глобалізації та ризики культурної гомогенізації. Вони вказують на те, що глобалізація може сприяти поширенню домінуючих культурних моделей, які загрожують знищенням локальних традицій та мов. Соціополітична нерівність також стає очевидною в умовах глобалізації, коли економічні вигоди здебільшого зосереджуються в руках багатих держав і корпорацій, залишаючи менше розвинуті країни на периферії глобальної економіки. У відповідь на ці виклики, західні глобалісти пропонують підходи до формування більш справедливого глобального порядку, що включає зміцнення інституцій міжнародного права, захист прав людини та підтримку сталого розвитку. Вони підкреслюють важливість інклюзивних політик, які забезпечують участь всіх країн і народів у процесах глобального управління. Наприклад, концепція «глобального громадянства» стає все більш популярною, закликаючи до активної участі громадян у вирішенні глобальних проблем через транснаціональні рухи та організації. Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку висвітлюють складну динаміку взаємодії між глобальними і локальними процесами, підкреслюючи необхідність створення більш справедливого і гармонійного світового порядку. Вони також акцентують на важливості збереження культурної різноманітності, посилення соціальної справедливості та розвитку механізмів міжнародної співпраці, які сприяють вирішенню спільних для всього людства викликів [5, р. 145-148].

Висновки. Зазначимо, що соціокультурні та соціополітичні аспекти глобального розвитку відіграють ключову роль у формуванні сучасного світового порядку та визначають напрямки розвитку людства. Соціокультурні аспекти включають взаємодію різних культур, процеси глобалізації та культурної гомогенізації, що ведуть до створення нових форм ідентичності та міжкультурних взаємовідносин. Важливим аспектом є також збереження культурного різноманіття та підтримка місцевих традицій у глобалізованому світі. Водночас, процеси урбанізації, міграції та розвитку інформаційних технологій суттєво змінюють соціальну структуру суспільств, створюючи нові виклики та можливості для соціокультурної інтеграції та адаптації. Соціополітичні аспекти глобального розвитку охоплюють питання міжнародної безпеки, співпраці та конфліктів, а також розвиток глобальних інституцій та норм. У сучасному світі спостерігається зростання впливу наддержавних організацій, таких як ООН, ЄС та інші, які сприяють вирішенню глобальних проблем та конфліктів. Водночас, зростає значення національної ідентичності та суверенітету, що часто призводить до напруженості та конфліктів між державами. Важливим аспектом є також розвиток демократії та прав людини, що сприяє стабільності та справедливості у глобальному масштабі.

Таким чином, соціокультурні та соціополітичні аспекти глобального розвитку взаємоповʼязані та взаємовпливають один на одного, формуючи складну та динамічну картину сучасного світу. Вони визначають не лише характер взаємодії між різними країнами та народами, але й спрямовують розвиток міжнародних відносин та внутрішніх політичних процесів, що в кінцевому результаті впливає на добробут та стабільність усього людства.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.          Бауман З. Глобалізація: yаслідки для людини і суспільства / З. Бауман; пер. з англ. О. Кучеренко. К.: Основи, 2004. 152 с.

2.           Валерстайн І. Кінець знайомого світу: Соціологія ХХІ століття / І. Валерстайн; пер. з англ. В. Цимбалюк. К.: Дух і Літера, 2012. 280 с.

3.            Робертсон Р. Глобалізація: Соціальна теорія і глобальна культура / Р. Робертсон; пер. з англ. Т. Кузьменко. К.: Дух і Літера, 2003. 256 с.

4.    Робертсон Р. Теорії глобалізації / Р. Робертсон; пер. з англ. М. Черниш. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. 312 с.

5.   Appadurai A. Modernity at Large: Cultural Dimensions of Globalization. Minneapolis: University of Minnesota Press, 2019. 248 p.

6.      Bauman Z. Liquid Modernity Revisited. European Journal of Social Theory. 2019. № 22(4). pp. 450-462.

7.    Beck U. The Metamorphosis of the World: How Climate Change is Transforming Our Concept of the World. Cambridge: Polity Press, 2019. 200 p.

8.         Castells M. Communication Power. Oxford: Oxford University Press, 2020. 624 p.

9.     Giddens A. Globalization: A Critical Introduction. Cambridge: Polity Press, 2019. URL: https://www.politybooks.com/book.asp?ref=9780745646444 (available at 15 November 2023).

10.   Held D. Globalization and the Cosmopolitan Condition: Transforming Boundaries and Citizenship. The Cosmopolitan Vision / ed. by G. Delanty, London: Routledge, 2019. pp. 25-45.

11.     Huntington S. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. Geopolitics: An Introduction to Space and Power / ed. by S. Kelly, New York: Springer, 2020. pp. 89-102.

12.     Scholte J.A. Globalization: A Systematic Approach. International Studies Quarterly. 2020. № 64(2). URL: https://academic.oup.com/isq/article/64/2/305/5838822 (available at 15 November 2023).

 

REFERENCES:

1.   Bauman, Z. (2004). Hlobalizatsiia: yaslidky dlia liudyny i suspilstva / Z. Bauman; per. z anhl. O. Kucherenko. K.: Osnovy. 152 s. [in Ukrainian]

2.   Valerstain, I. (2012). Kinets znaiomoho svitu: Sotsiolohiia KhKhI stolittia / I. Valerstain; per. z anhl. V. Tsymbaliuk. K.: Dukh i Litera. 280 s. [in Ukrainian]

3.    Robertson, R. (2003). Hlobalizatsiia: Sotsialna teoriia i hlobalna kultura / R. Robertson; per. z anhl. T. Kuzmenko. K.: Dukh i Litera. 256 s. [in Ukrainian]

4.   Robertson, R. (2002). Teorii hlobalizatsii / R. Robertson; per. z anhl. M. Chernysh. K.: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko «Osnovy». 312 s. [in Ukrainian]

5.  Appadurai, A. (2019). Modernity at Large: Cultural Dimensions of Globalization. Minneapolis: University of Minnesota Press. 248 p.

6.    Bauman, Z. (2019). Liquid Modernity Revisited. European Journal of Social Theory. № 22(4). pp. 450-462.

7.      Beck, U. (2019). The Metamorphosis of the World: How Climate Change is Transforming Our Concept of the World. Cambridge: Polity Press. 200 p.

8.     Castells, M. (2020). Communication Power. Oxford: Oxford University Press, 2020. 624 p.

9.     Giddens, A. (2019). Globalization: A Critical Introduction. Cambridge: Polity Press. URL: https://www.politybooks.com/book.asp?ref=9780745646444 (available at 15 November 2023).

10.   Held, D. (2019). Globalization and the Cosmopolitan Condition: Transforming Boundaries and Citizenship. The Cosmopolitan Vision / ed. by G. Delanty, London: Routledge. pp. 25-45.

11.  Huntington, S. (2020). The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. Geopolitics: An Introduction to Space and Power / ed. by S. Kelly, New York: Springer. pp. 89-102.

12.  Scholte, J.A. (2020). Globalization: A Systematic Approach. International Studies Quarterly. № 64(2). URL: https://academic.oup.com/isq/article/64/2/305/5838822 (available at 15 November 2023).