2023/4/ЗМІСТ.

2023/4/9

2023/4/8

2023/4/6

2023/4/7

2023/4/5

Chernenko, Olena (2023). THE EMERGENCE AND DEVELOPMENT OF TERRORISM IN INTERNATIONAL RELATIONS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 04 (40)

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕРОРИЗМУ В МІЖНАРОДНИХ 

ВІДНОСИНАХ
 
УДК 327.8:327.54:343.326
 
Черненко, Олена, кандидат юридичних наук, доцент, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Україна, Харків), кафедра міжнародних відносин, міжнародної інформації та безпеки, olena.dotsenko@karazin.ua
 
АНОТАЦІЯ
Визначено, що тероризм сягає своїм коріння ще І ст. нашої ери з появою угруповання сікаріїв в Палестині, діяльність яких мала релігійний фанатичний характер. Зауважено, що основоположником тероризму вважається Хасан аль-Саббах, організатор угруповання асасинів. У статті розкрито, що у Китаї та Індії наприкінці XVIII століття були відомі такі терористичні спільноти як «тріади» та «душителі» відповідно; у часи феодалізму та середні віки, зокрема в Європі, також мали місце численні терористичні акти, серед яких слід відзначити діяльність так званої «святої інквізиції»; під час Великої французької революції було введено поняття терору, як підґрунтя тероризму, а у ХІХ столітті набувають поширення націоналістичний та анархічний тероризм висуваються теорії «філософія бомби», «пропаганди дією», а також зростає активність саме пропаганди тероризму. Визначено, що ХХ століття характеризувалося рядом терористичних атак на європейських та американських політиків; у свою чергу, терористична активність після закінчення Першої світової війни в Європі ґрунтувалася на радикальній націоналістичній ідеології, а після Другої  – стала частиною руху партизан та підрозділів армії. Розкрито, що з другої половини ХХ століття тероризм набуває міжнародного характеру та стає однією з головних проблем сучасних міжнародних відносин, для якого характерні наступні риси: перехід від індивідуальних посягань в основному на посадових осіб держави до систематичних актів; акцентом та таємності діяльності організації, її структурованості та жорсткому підході до набору учасників; використанням нових видів зброї, у тому числі забороненої, та інформаційних технологій; активною пропагандою; посиленням релігійного, націоналістичного та етнічного характеру тероризму; розширенням джерел фінансуванням з акцентом на «людських джерелах»; набуття тероризмом статусу головного фактору дестабілізації міжнародних відносин; посилення загрози  релігійного та етнічного тероризму; зміни у зброї, що використовується для вчинення терористичних актів.
Ключові слова: тероризм, терористичні угруповання, терористичний акт, пропаганда тероризму, сікарії, асасини, міжнародний тероризм, міжнародні відносини, міжнародна безпека, розвиток.

THE EMERGENCE AND DEVELOPMENT OF TERRORISM

IN INTERNATIONAL RELATIONS
Chernenko, Olena, PhD (Juridical Science), Associate Professor, V.N. Karazin Kharkiv National University (Ukraine, Kharkiv), Department of International Relations, International Information and Security, olena.dotsenko@karazin.ua
 
SUMMARY
It is determined that terrorism has its roots in the first century AD with the emergence of the Sicarii group in Palestine, whose activities were religiously fanatical. It is noted that Hasan al-Sabbah, the organiser of the Assassins group, is considered to be the founder of terrorism. The article reveals that in China and India at the end of the eighteenth century, such terrorist communities as the ‘triads’ and ‘stranglers’ were known, respectively; during feudalism and the Middle Ages, in particular in Europe, there were also numerous terrorist acts, among which the activities of the so-called ‘Holy Inquisition’ should be noted; during the French Revolution, the concept of terror was introduced as the basis of terrorism, and in the nineteenth century, nationalist and anarchist terrorism became widespread, theories of ‘philosophy of the bomb’, ‘propaganda by action’ were put forward, and the activity of terrorist propaganda increased. It is determined that the twentieth century was characterised by a number of terrorist attacks on European and American politicians; in turn, terrorist activity after the end of the First World War in Europe was based on radical nationalist ideology, and after the Second World War it became part of the movement of guerrillas and army units. It is revealed that since the second half of the twentieth century, terrorism has become international in nature and has become one of the main problems of modern international relations, characterised by the following features: the transition from individual attacks mainly on state officials to systematic acts; emphasis and secrecy of the organisation's activities, its structured nature and a rigid approach to recruitment of participants; use of new types of weapons, including prohibited ones, and information technologies; active propaganda; strengthening of religious, nationalist and ethnic
Keywords: terrorism, terrorist groups, terrorist act, terrorist propaganda, sicarii, assassins, international terrorism, international relations, international security, development.
 
 
Актуальність дослідження. Тероризм сьогодні став викликом для регіональної та міжнародної безпеки. Процеси глобалізації та інтернаціоналізації спряли тому, що тероризм став проблемою всієї міжнародної спільноти, фактором дестабілізації нормального розвитку міжнародних відносин. Сьогодні тероризм набув таких ознак, як широта здійснення впливу, розмивання чітко окреслених територіальних меж впливу (вихід за межі державних територій), організаційна еволюція терористичних спільнот та чітка і злагоджена координація між ними, різні джерела фінансування. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій спричиняє на виникнення нових форм тероризму, а також можливість застосовувати сучасні інформаційні технології, медіа, а також глобальну мережу для залякування та впливу на міжнародну спільноту в цілому та кожну окрему країну зокрема, а також надаючи діяльності терористів ознак мобільності, анонімності та стійкості до засобів протидії. Проблема тероризму в сучасному світі, будучи однією з найважливіших проблем суспільства, є об’єктом дослідження вчених різних напрямів науки – політологів, істориків, юристів, економістів тощо. Тому для правильного тлумачення і розуміння поняття «тероризм», його характерних рис, проявів та способів протидії, особливо у зв’язку з глобалізацією цього явища та набуття ним міжнародного характеру, важливим є розкрити еволюцію даного явища.
 
Ступінь вивченості теми свідчить про те, що на проблеми еволюції такого явища як тероризм в міжнародних відносинах звертали увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, зокрема О. Бардін [1], В. Вакулич [3], М. Джужа, Д. Никифорчук, В. Комарницький [2], С. Маделик [4], В. Тимошенко [6], Г. Токаревський [7] тощо. Проте, незважаючи на вклад, зроблений зазначеними авторами, ряд питань щодо виникнення та розвитку тероризму в міжнародних відносинах залишаються відкритими.
 
Викладення основного матеріалу. Коріння тероризму як політичного явища є достатньо глибокими. Так, традиційно першим в історії людства терористичним угрупуванням вважається секта сікаріїв (походить від назви «сіка» – короткий меч, що був улюбленою зброєю членів даної групи), яка провадила свою діяльність в 66–73 роках у Палестині. Терористична діяльність сікаріів характеризувалася релігійним фанатизмом, вони не визнавали ніякої влади крім Бога, зазначали про те, що священнослужителі не можуть бути посередниками між Богом та людьми. Вони застосовували тактику «темрява натовпу», тобто завдання удару по натовпу людей, бо саме в натовпі дуже складно визначити, звідки був удар. Причому, вони атакували часто у свята, коли у Єрусалимі було людно, а сіки ховали під одягом. Основними цілями їх вважалися ті представники палестинської та Єгипетської діаспори, що  були за дружні стосунки з Римською імперією, і сікарії вважали, що повалення існуючого режиму принесе щастя людям через муки [4, с. 328].
 
Ще однією сектою, що провадила терористичну діяльність на Сході в ХІ ст., є асасини, саме їхні тактики знаходять своє відображення в способах здійснення терористичної діяльності сучасними терористами. Секта була організована Хасаном аль-Саббахом – основоположником тероризму на думку дослідників. По суті він створив нову форму держави без території та кордонів з визначеною ієрархією влади-підпорядкування – терористичну державу, яка складалася із фортець, а його прибічники кочували по цих фортецях  і вбивали усіх, хто був незгодний з їх ідеологією або віросповіданням. Їх кампанія терору була тривалою, продуманою, дії вчинялися воїнами, які були дисциплінованими та такими, що проходили навчання та підготовку, а оскільки їх було замало для відкритої боротьби, то задля досягнення найбільшого ефекту політичного характеру вони діяли тільки таємно, навіть використовували метод видавання себе за громадян іншої країни або іншої віри. Варто зауважити, що асасини не використовували іншу зброю (наприклад, отруту чи психологічний вплив) крім кинджалів, оскільки вбивствам надавалося ритуальне значення. Відзначається, що асасини вірили в побудову нового ладу, заснованого на їх ідеології, схвалювали мучеництво та смерть в ім’я цієї ідеї, були аскетами та поважали дисципліну. Найзапеклішими їх ворогами були сельджуки (у 1092 році один  з прибічників асасинів Хасан ас-Сабах вбив візира султана сельджуків). Крім того, вони неодноразово здійснювали напади на Сирію, вбиваючи представників вищих органів влади [7, с. 90].
 
На Далекому Сході також існували терористичні спільноти. Так, наприкінці ХVIII ст. в Китаї сформувалися таємні організації – тріади – з метою повалення влади маньчжурів та передачі імперського престолу династії Мінь. Певний період часу тріади навіть виконували функції місцевого самоуправління та чинили спроби організації народного повстання, які, щоправда, придушувалися маньчжурами. На початку ХХ століття тріади втратили легальні методи впливу та стали використовувати кримінальні, а саме займалися займалися контрабандою, вимаганнями, піратством тощо. Терористичні спільноти відомі були і в Індії. Так, члени секти «душителів» чинили вбивства шовковим мотузком як ритуальне жертвопокладання богині Калі [4, с. 330].
 
В епоху феодалізму також численними були різноманітні терористичні акти, зокрема в Європі (вбивство Генріха ІІІ Валуа монахом-домініканцем Жаком Клеманом, замах на Бонапарта у Франції тощо). В епоху середніх віків в Європі активно діяла «свята інквізиція», також мали місце акти терору феодалів проти васалів, здійснювався психологічний вплив на населення з метою недопущення бунтів шляхом виставляння шибениць з відрубаними головами уздовж доріг [1, с. 135].
 
Вважається, що саме поняття терор, що лежить в основі тероризму, виникло під час Великої французької революції, під час якої представники буржуазії жорстоко розправлялися з противниками, а потім чинили терор проти своїх же прибічників та керівників, наприклад, Робесп’єра [4, с. 331].
 
У ХІХ ст. поширення набуває анархічний та націоналістичний тероризм. У цей період німецький послідовник радикальної течії Карл Гейнцген висуває теорію під назвою «філософія бомби». Ця теорія полягає в тому, що винищення тисяч людей виправдовується «вищими інтересами людства», а будь-які заборони цього, коли мова йде про політичну боротьбу, навіть моральні, можуть не виконуватися. Зокрема, Гейнцген пропагував створення такої зброї, щоб невелика група людей могла протиставити себе масам і чинити на них вплив. Сьогодні ряд дослідників тероризму визнають Гейнцгена засновником концепції сучасного тероризму [6, с. 290].
 
У подальшому теорія Гейнцгена була розвинута в 70-х роках ХІХ ст. в доктрині «пропаганди дією», яка лягла в основу «теорії руйнування», розробленої М. Бакуніним, якою визнавалася єдина дія – руйнування, а саме, що тільки за допомогою дій терористичного характеру можна тиснути на маси та на уряди,  застосовуючи при цьому будь-які засоби та будучи «глухими» до благань «приречених» та не визнавати жодні компроміси [5, с. 18].
 
Слід зазначити, що наприкінці ХІХ ст. зросла активність й пропагандистів тероризму, зокрема в США та Європі. Одним з найбільш послідовних та активних пропагандистів тероризму називають німецького публіциста, що поділяв анархічні погляди, Іоганна Моста, який визначав, що з «варварською системою» слід боротися «варварськими методами». Іоганном Мостом був визначений принцип «ефект еха», значення якого в тому, що не стільки коштує вбивство «ворогів нації», скільки важливо, щоб терористичний акт став поштовхом для інших таких дій та знайшов послідовників. І. Мост вважав акт тероризму найкращою пропагандою, а найкращою формою захисту – напад, виправдовував напади вищою метою, пропагував ненависть та помсту, а також започаткував такий метод терористичної діяльності як надсилання жертвам посилок, при відкритті яких спрацьовує бомба [2, с. 21].
 
Кінець ХІХ – ХХ ст. характеризувався рядом замахів на життя американських та європейських політиків (зокрема були вбиті президенти США В. Мак-Кінлі та Дж. Гарфілд, президент Франції С. Карно (1984 р.), прем’єр-міністр Іспанії А. Кановас (1987 р.), австро-угорська імператриця Елізабет (1898 р.), король Італії Умберто (1900 р.), вчинений замах на вбивство Отто фон Бісмарка), хоча і відмічається, що убивцями були в основному анархісти, проте, часто вони діяли у власних інтересах, а не з ініціативи групи чи організації [4, с. 332–333].
 
Терористична активність після закінчення Першої світової війни в Європі ґрунтувалася на радикальній націоналістичній ідеології. Одними з найбільш активних терористів у цей період вважаються хорватські та македонські націоналістичні групи терористів, які виступали проти монархічного устрою Югославії. Саме цей період характеризується поширенням державного терору, тобто політики залякування політичних противників та придушення їхньої діяльності шляхом насильства, в тому числі до повної фізичної ліквідації (наприклад, терор тих, хто мислить по-іншому, в 20–40-х рр. та 30–40-х рр. ХХ століття в Росії та Німеччині відповідно, який в Німеччині на початку 40-х років набув міжнародного характеру, коли відбувалося знищення на окупованих територіях єврейської діаспори  [4, с. 333].
 
У період після Другої світової війни терористична діяльність стала частиною руху партизан та підрозділів армії. А вже з 70-х років ХХ століття тероризм стає проблемою міжнародного характеру, оскільки розширюється географія актів тероризму та вони набувають системного, організованого характеру, а діяльність терористичних груп стає все більш злагодженою та синхронізованою (організовуються склади зі зброєю, підпілля, інструменти прикриття терористичних угруповань – різноманітні фірми та фонди). Розширюється арсенал засобів вчинення терористичних актів – від звичайної зброї до нових, пов’язаних з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, вони стають все більш жорстокими. Часто суб’єктами здійснення терористичних актів стають представники радикальних націоналістичних чи політичних течій. Терористичні акти стають направленими на все більші за чисельністю людські жертви, здійснюються шляхом психологічного тиску на широкі маси, націлюються на руйнацію матеріальних та спотворення духовних цінностей, провокацію нетерпимості та ненависті між різними соціальними та національними групами, провокацію війни тощо [4, с. 334].
 
Саме глобалізація тероризму спричинила появу у другій половині ХХ ст. нового явища та нового терміну «міжнародний тероризм», який визначається як форма політичної боротьби, що реалізується різноманітними політичними партіями, групами, рухами та базується на ідеології насильства та екстремізма з метою впливу на акторів міжнародних відносин задля досягнення своїх цілей [3, с. 152]. Методами міжнародних терористів є захоплення заручників, вчинення вибухів, масові вбивства тощо, за допомогою яких вони прагнуть привернути увагу міжнародної спільноти та влади окремих країн щодо досягнення цілей та задоволення інтересів тих соціальних груп, представниками яких є терористи.
Можна виділити декілька особливостей розвитку тероризму як загрози міжнародним відносинам на сучасному етапі, що представлено у Таблиці 1.

Таблиця 1
Особливості розвитку тероризму як загрози міжнародним відносинам
на сучасному етапі

Зміна тактики тероризму	Відбувається перехід від індивідуальних актів посягань на вищих державних посадовців до системних терористичних актів, які вчиняються добре підготовленими виконавцями (в тому шляхом об’єднання кримінальних формувань та екстремістських угруповань з різних країн) і які направлені проти досить широкого кола осіб, тягнуть за собою значні матеріальні збитки, значні жертви серед населення, руйнування інфраструктури.
Удосконалення організаційної структури терористичних організацій	Акцент робиться на таємності їхньої діяльності, більш жорсткому підході до відбору майбутніх членів організації, спеціалізації тих чи інших підрозділів терористичних угруповань за призначенням (поділ на тих, хто відповідає власне за виконання терористичного акту, розвідку, контррозвідку, фінансування, надання зброї та інших засобів вчинення актів тощо).
Зміни у методах та засобах тероризму	Характерною є зміни в бік використання більш жорстких методів впливу. Зокрема, терористи все частіше використовують або погрожують використанням заборонених видів зброї – хімічної, ядерної, біологічної, або метою їх атак є промислові об’єкти, діяльність яких пов’язана із використанням хімічних та інших токсичних, бактеріологічних чи ядерних речовин.
Використання у терористичній діяльності досягнень наукового та технічного прогресу	Науковий та технічний прогрес крім визнаних та очевидних переваг має й негативні наслідки, серед яких, зокрема, виникнення нових видів тероризму. Сьогодні життя будь-якої країни та міжнародної спільноти в цілому, а так само і кожної окремої особи неможливо уявити без використання інформаційно-комунікаційних засобів та участі в інформаційних відносинах. Інформаційні технології проникли майже в усі сфери суспільного життя, в тому числі стали невід’ємною частиною об’єктів критичної інфраструктури – оборонної, безпекової, правоохоронної, банківської, економічної та інших систем.  Усе це спричиняє небезпеку втручання в ці системи шляхом порушення вимог інформаційної та кібербезпеки. Так, дії хакерів-терористів можуть призвести до паралізації важливих систем державного та міжнародного життя і призвести до значних матеріальних збитків та людських жертв. Тобто особливого значення як загрози міжнародним відносинам набуває новий вид тероризму – інформаційний.
Посилення загрози  релігійного та етнічного тероризму	На сьогоднішній день особливу небезпеку становлять не тільки безпосередньо вчиненні виконавцями терористичні акти, а й пропаганда тероризму. Зокрема, слід відзначити прибічників радикального напряму ісламу, що поширюють ідеї релігійного есктремізма та сепаратизма (можна відзначити регіони, де така діяльність терористичних угруповань є найбільш активною – Центральна Азія, Балкани, Північний Кавказ тощо).
Зміни у фінансуванні тероризму	Акцент робиться на розширенні джерел фінансування та так званих «людських джерел» (тобто джерел вербування нових членів терористичних угруповань) тероризму, зокрема, міжнародного.
Зміни у зброї, що використовується для вчинення терористичних актів	Відбувається розширення арсеналу зброї, що застосовується терористами. Зокрема, характерним є використання таких її видів, як: -        зброя для фізичного ураження (традиційна зброя, що використовується для вчинення вбивств, вибухів тощо); -        фактологічна зброя, методами якої є залякування, наприклад, у засобах масової інформації, пропаганда, демагогія тощо); -        економічна зброя, в якості якої можуть виступати піратство, ембарго, санкції тощо; -        концептуально-методологічна зброя, що характеризується змінами ціннісних орієнтацій суспільства, насильним впровадженням неістинних цінностей для суспільства; -        зброя направлена на геноцид населення певної країни чи спільноти (пропаганда використання та поширення таких засобів, як наркотики, інші одурманюючі речовини, алкоголь тощо); -        хронологічна зброя, що спрямована на підміну причинно-наслідкових зв’язків різних явищ, їх неправдиве відображення).
Набуття міжнародним тероризмом характеру одного з основних факторів дестабілізації міжнародних відносин	Для того, щоб здійснювати удари по терористичним базам відбувається фактичне вторгнення в окремі регіони різних країн.

Складено авторкою за [4, с. 334–337].
 
Висновки. Беручи початок у І столітті нашої ери, який пов’язують з діяльністю сікаріїв в Палестині, явище тероризму пройшло свій розвиток протягом років, отримавши втілення у діяльності угрупування асасинів у ХІ столітті на Сході та «тріад» та «душителів» в Китаї та Індії у XVIII столітті; замахах на Генріха ІІІ Валуа та Бонапарта у Франції в епоху феодалізму; діяльності «святої інквізиції» у середні віки; поширенні анархічного та націоналістичного тероризму в ХІХ столітті; терористичних атаках на європейських та американських політиків у ХІХ–ХХ столітті; посилені радикальної та націоналістичної ідеології терористів після Першої світової війни; ставши частиною партизанського руху після Другої світової війни. З другої половини ХХ століття тероризм набуває міжнародного характеру та стає однією з головних проблем сучасних міжнародних відносин, якому властиві такі особливості: перехід від індивідуальних посягань в основному на посадових осіб держави до систематичних актів; акцент та таємності діяльності організації, її структурованості та жорсткому підході до набору учасників; використання нових видів зброї, у тому числі забороненої, та інформаційних технологій; активна пропаганда; посилення релігійного, націоналістичного та етнічного характеру тероризму; розширення джерел фінансуванням з акцентом на «людських джерелах»; набуття тероризмом статусу головного фактору дестабілізації міжнародних відносин; посилення загрози  релігійного та етнічного тероризму; зміни у зброї, що використовується для вчинення терористичних актів.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1.    Бардін О. Передісторія і генезис тероризму. Людина і політика. 2004. № 2. С.130–144.
2.    Боротьба з тероризмом : навч. посіб. / за заг. редакцією проф. В. В. Коваленка / [О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук, В. М. Комарницький та ін.]. К.: Видавничий дім «Скіф», 2013. 584 с.
3.    Вакулич. В. Світ перед викликами тероризму : монографія. Кіровоград : ВАТ «Кіровоградське видавництво», 2005. 267 с.
4.    Маделик С. М. Історичні витоки та еволюція тероризму. Проблеми міжнародних відносин : зб. наук. пр. К. : КиМУ, 2010. Вип. 1. С. 327–339.
5.    Тероризм: теоретико-прикладні аспекти: навчальний посібник / кол. авторів; за заг. ред. проф. В. К. Грищука. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 328 с.
6.    Тимошенко В. І. Тeроризм як об’єкт політико-правового дослідження. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 3 (104). С. 289–298.
7.    Токаревський Г. В. Міжнародний тероризм: сучасний стан та перспективи протидії. Стратегічна панорама. 2003. № 1. С. 85–92.
 
REFERENCES:
1.    Bardin O. (2004) Peredistoriia i henezys teroryzmu. Liudyna i polityka. № 2. S.130–144.
2.  Borotba z teroryzmom : navch. posib. / za zah. red. prof. V.V. Kovalenka / [О.М. Dzhuzha, D.Y. Nykyforchuk, V.M. Romarnytskyi ta in.]. K. : Vydavnychyi dim “Skif”, 2013. 584 s.
3.    Vakulych, V. (2005). Svit pered vyklykamy teroryzmu : monohrafiia. Kirovohrad : VAT “Kirovohradske vydavnytstvo”. 267 s.
4. Madelyk, S.V. (2010). Istorychni vytoky ta evoliutsiia teroryzmu. Problemy mizhnarodnykh vidnosyn : zb. nauk. pr. К. : KyMU. Vyp. 1. S. 327–339.
5.    Teroryzm: teoretyko-prykladni aspekty : navchalnyi posibnyk / kol. avtoriv; za zah. red. prof. V. K. Hryshchuka. Lviv : LvDUVS, 2011. 328 s.
6.  Tymoshenko, V.I. (2017). Teroryzm yak obiekt polityko-pravovoho doslidzhennia. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav. № 3 (104). S. 289–298.
7.  Tokarevskyi, H.V. (2003). Mizhnarodnyi teroryzm: suchsnyi stan ta perspektyvy protydii. Stratehichna prohrama. № 1. S. 85–92.